Розділ 21

Фізично я досі жива. Ніхто, окрім мене самої, цієї ночі не заподіяв тілу жодної шкоди. Я вимкнулася близько дев’ятої вечора й чомусь подумала, що то буде квиток в один кінець. А о п’ятій тридцять геть нічого не змінилося. Мене не вбили, не скалічили, але водночас не врятували. Жодного повідомлення чи звістки, що не дивно, бо мій телефон ймовірно зламаний, і маніяк простежив би всю нову інформацію.

Схоже, ноутбук так само.

І от я, п’яна та жалюгідна, прогулююся будинком, розчарована тим, що справді не померла, бо тепер на голову валиться цегла за цеглою моїх п’яних вечорів.

Я алкоголічка.

Дно, ганьба родини, сором країни, немічне дівчисько, яке металося будинком, б’ючись об стіни, вивертаючи шлунок, гарчачи, наче чудовисько. Неврівноважена, неадекватна, хвора на голову, яку треба зачинити в диспансері для залежних.

От вона: Ангеліна Мальована. От що зі мною зробило трикляте життя. Зламало та принизило, поставило на коліна й змусило ридати. Коли всесвіт побачить ті записи з камер, мені нікуди буде тікати.

Чи зрозумів маніяк, що за гру я повела?

Якщо так, то, певно, інтернет вже б вибухнув.

Спинившись біля бурхливих хвиль на чималій картині шторму, вчуваю, як кутики вуст смикаються. Голова опускається на бік, очі заледве розкриваються через розмазаний макіяж. Вуста геть сухі. Попри те, що п’ю воду без перестанку, а волосся… як завжди. Імпульсивна дурепа, зламана дівчина.

Кляте місто підкорило мене, замість навпаки.

З цієї відстані я ніколи не помічала нічого дивного, але тепер, вдягаючи на розпухлі очі окуляри, стаючи на стільчик та проводячи блідими пальцями по темному полотну, бачу чорну камеру, яка сховалася серед навіки застиглих хвиль.

Гепнувшись на край дивану, беру до рук телефон, щоб увійти до інстаграму, який замість мене вчора вдало вела Аніта. Менеджерка знає, що часом я гублюся в собі, тому бере на себе мої обов’язки та отримує ще більше грошей.

Нічого не можу із собою вдіяти. Кінець кінцем моє єдине бажання — знову напитися. Там, в порожнечі, справді краще. Мені остогидла ця мука, й альтернативи зовсім не видно.

Цікаво, чи справді Назарій поїхав до поліції? Він так швидко знайшов камеру, що мені якось не віриться, що він не один з тих людей, які вирішили знищити моє життя.

— Назарій Жданович, що тобі від мене треба? — солодко хриплю, наче спокушаю самий лише образ у голові. — Чи не тому ти збрехав тітці, щоб стати ближчим до мене, а тепер мучити?

Перед очима постає фігурка Олі. Зовсім забула про свою найкращу подругу. Дивовижно, що замість того, аби написати їй та покликати на ночівлю, я напилася в дрова.

Я: Ти бачиш мене?

Коли вже за мною справді стежать, зайве вдавати, наче я сама. Хоча б поспілкуюся з цим маніяком.

Тиша приміщення тисне на скроні. Долоня чогось тягнеться до вуха, щоб позбутися відчуття шепоту, а підборіддя смикається. Я чую, як серце рветься з грудей, як верещить, ламаючи ребра, а розум виє, вчуваючи небезпеку.

Я: Ти далеко?

І тоді штора падає. В метафоричному сенсі, бо мої почуття вибухають, і я впевненою ходою прямую на другий поверх, втративши розуміння реальності. Де б не був Назарій чи Аніта, вони роблять свою роботу, а я роблю свою. Хапаю косметичку, серйозно беручись за змучене обличчя.

Клятий маніяк запевняє, що кохає та хоче бути разом, але водночас він мав купу шансів схопити мене. Збоченець отримував задоволення від стеження за мною.

Але якщо це правда, то хіба він розішле всі записи з п’яною Ангеліною Мальованою? Як же тоді зможе шантажувати? Чи псих почне здалеку? З чогось не надто відвертого, а тоді піде далі, коли раптом не слухатимуся? А може, нічого не робитиме, а просто буде залякувати, бо, зрештою, коли записи розповзуться мережею, наче чума, він не зможе заволодіти об’єктом жадання.

Отже, я майже впевнена, що Невідомий не поширить смертельних для мене відео, знаючи, як я боюся цього і що робитиму все, що він накаже. Або я зберу речі та полечу до Південної Африки чи Латинської Америки, де ніхто в обличчя мене не знатиме.

Не вперше, так би мовити.

Я стягую із себе майку, прикривши нею груди, а відтак, лишившись у самих трусах, пересуваюся до ванної. Хвилясте волосся опадає на оголені плечі. Я притискаю ліктя до гарних грудей, взявши в десять пальців телефон, та спираюся лише на одну ногу. Дзеркало в мене велике, доходить до середини стегна, тому фото вийде вдале. Зробивши знімок, знову притискаю до шкіри майку, сівши на підлогу, бо хтозна, де тут камери, а тоді додаю кілька фільтрів та надпис: «Упс».

Нова історія опублікована.

Шмаркаю носом, миттю накидаючи на себе майку, та повертаюся до кімнати. Натягаю той самий кардиган та вчорашні штани. Взуваю кросівки, сідаючи за туалетний столик.

Розум бездумно створює текст на чорному фоні для ще однієї історії.

Друзі, сьогодні мені надійшли дивні записи з так званих «камер відеоспостереження». Невідомий користувач хоче використати їх проти мене, кажучи, що це САМЕ Я ходжу до ванної, перевдягаюся спати, плачу чи танцюю п’яна. Дівчина схожа, але я схиляюся до думки, що це фотошоп чи штучка генерація. Всім відомо, що я живу у квартирі, а не приватному будинку, і тим паче мешкаю не сама, а з найкращою подругою. Деякі кадри переходять межу цензури, що справді мене лякає, тому я раджу вам не вірити в побачене.