День розпочинається в салоні краси, де я переважно мовчу, втупившись у телефон. Зранку зняла відео з приготуванням млинців, а за мить усвідомила, що попросту виблюю їх, якщо з’їм.
Я багато думала про батьків. Вони не погані, але мій світ сильно змінився, через що навіть сестра Дар’я образилася на мене. Інколи я за ними всіма сумую, оскільки наші дзвінки раз на тиждень, змушують почуватися поганою дочкою.
Я чимало думала про повернення, але, приїхавши до Києва, життя розділилося на «до» та «після». Я підлаштувалася під це місто, під його швидкий рух та тутешніх людей. Влізла у сферу блогерства, де існує жорстока конкуренція, постійні наклепи та образи. Мені важко, але все це, над чим я працюю до болю в шиї та очах, принаймні має результати: порядні гроші та позитивні відгуки людей.
Я посадила зір, свого часу страждала через проблеми зі спиною, але наразі принаймні маю змогу дати щось корисне цьому світові, хоч деякі люди ще не готові облишити колишні установки, за якими росли їхні бабусі та дідусі.
Світ змінюється.
А сьогодні в мене авторська друбота, яка вдало припадає на такий великий захід, спрямований на поміч онкохворим людям. Ярмарок просто неба розпочнеться о четвертій вечора та триватиме допізна. А от зранку був забіг «Онко — не вирок».
Я фотографуюся перед дзеркалом, поки дівчата крутять моє волосся, та публікую новину, що буду на заході й «ви зможете зі мною зустрітися».
Співаки, ігри, розваги, тренінги, чого там тільки не буде!
Яскравий макіяж, високий хитромудрий хвостик з шикарними локонами та вдалий образ: біла тепла майка з квадратним вирізом, зелений кардиган, а на ногах, окрім кросівок на високій платформі, джинси в підлогу бежевого відтінку. Непогано приховала недоліки фігури, а от красу вдало підкреслює золота підвіска з бджілкою та біла сумочка прямокутної форми.
Свого часу інтернет-видання «Дівоче тіло» схарактеризувало мене як втілення аристократичної грації та природної витонченості. Чорне, наче вороняче крило, волосся, порцелянова шкіра та карі очі: глибокі й загадкові, мов осінні сутінки, які чіпляють як чоловіків, так і жінок, а краса... тиха й ненав’язлива, проте незабутня. Не знаю тільки, чи правда це.
Кінець березня цьогоріч навдивовижу теплий та лагідний. Обожнюю осінь та весну, коли ще не настільки жарко, що треба носити самі лише топи та шорти, помираючи від спеки, але водночас не страшенно холодно, аби тягати на собі три шари важкого одягу.
Іншу частину дня проводжу за роботою в кав’ярні, бо додому тіло щось не дуже поривається. Постійно перевіряю камери й навіть не знаю, чому мене так лякає той факт, що ніхто до мене не вдирається.
Тиша та спокій такі моторошні.
Списавшись із друзями-блогерами в нашому спільному чаті, налічую трьох близьких людей, які сьогодні будуть на ярмарку. Хоч ми й типу зіркові обличчя, але побачити відомого співця прагнемо до чортиків. Аж ноги трусяться, як хочеться отримати автограф та фото.
Негайно (Аніта): Буду на початку, пізніше піду через роботу.
Я: Без проблем. Я впораюся.
Негайно (Аніта): Головне не напийся.
Заводжу очі під повіки, бо менеджерка чомусь вирішила, що я алкоголічка. Так, останнім часом я збільшила кількість випивки, але поки що це єдина річ, яка навсправжки допомагає розвіяти страх.
Та тепер мені легше. Сьогодні я розважуся серед класних людей, підійму собі настрій, пограю у веселі ігри та нарешті відчую себе звичайною людиною, яка врешті-решт має звичайні бажання та звичайні мрії.
⛧⛧⛧
По-справжньому гігантську та простору площу парку атракціонів заполонили сотні людей, які стовбичать біля чималої сцени, де виступатимуть запрошені зірки; сидять на сіні, прикритому ковдрами, беруть участь в іграх, ласують закусками чи вже давно здійнялися колесом обрію.
Довкола стоїть запах кукурудзи з сиром, а з колонок лунає Don’t Copy My Flow.
Я саме стріляю дротиками в кульки, щоб виграти м’яку іграшку, коли поруч виринають кілька дівчат.
— Привіт, можна, будь ласка, сфотографуватися? — їхні усмішки такі широкі, що серце враз рине до небес та падає в хмарки з цукрової вати.
— Привіт, звісно! — виголошую, а тоді дівчата стають по обидва плечі під мене, поки інша фотографує нас втрьох. До мене й у звичайні дні підбігає чимало людей, однак сьогодні ця круговерть немає кінця краю.
Повсюди висять різнобарвні та фігурні таблички з позначками, де та що можна знайти. Палатки з сеансами ворожіння, столики з вуличною їжею, яку готують прямо на очах у людей, а також чимало сіна та дерев’яних ящиків, на яких всі розсілися, поїдаючи кукурудзу в стаканчиках.
Також можна окреслити браслети: жовті в запрошених гостей, червоні в організаторів та зелені в людей, які віддали свої гроші на благу справу, щоб розважитися.
За годину я встигаю оббігати чимало атракціонів, подивитися розважальну виставу для дітей та поласувати шашликом, а от Аніта примудряється знімати все на камеру, щоб мати матеріал для соціальних мереж.
На іншій локації з двома десятками стільців виступає моя знайома Настя, яка відповідає на питання людей стосовно мотивації, пошуків себе та важливості віри, поки друг Данило спілкується з усіма підряд, пропонуючи розмалювати обличчя.