Розділ 4

Наступний момент — це відео в тікток, куди додаю рекламу червоної помади, а також іншої косметики від того ж бренду, який постійно розкручую.

— Особисто я вважаю, що червона помада справді додає впевненості та рішучості. Багато дівчат бояться цього кольору на вустах, але от що я вам скажу: до біса страх! До біса закритість та скромність. Кричіть, ламайте та заступайтеся за себе. Не бійтеся червоного та фарбуйте вуста, щоб ваші слова потрапляли в саме серце. І не забувайте, що ви завжди маєте бути на вашому боці! Ви єдина людина, яка може робити це постійно, попри будь-які перешкоди. 

Підставляю кадри із собою в кав'ярні, залі та салоні й продовжую запис звуку:

— Ну а за промокодом Namalovana ви можете отримати 20% знижки на замовлення цієї ж червоної помади, без якої я просто-таки не можу жити! Переступайте через себе та поступово розширюйте межі своєї зони комфорту, щоб завжди перемагати та бути на крок попереду будь-яких самозакоханих суперників. Не буду тицяти пальцем, ви самі все знаєте.

— Шикарно! — оголошую, коли на електронному годиннику вже дванадцята дня. Доволі продуктивний ранок після триденного критичного стану. Я хутко накидаю на себе масивний бежевий светр з великим підвернутим горлом та пухкими рукавами, а на ноги тягну капронові колготи та невелику чорну спідницю. Сумочка через плече, великі сережки краплини, масивні чоботи на квадратних підборах, і я знову вмикаю відео, ставши навпроти дзеркальних дверей блідо-зеленої шафи.

— Друзі, зараз їду обговорити кілька важливих питань стосовно роботи, а вам лишаю ось це віконечко, куди можете вписати цікаві запитання. Буду відповідати, як тільки випаде нагода. Цілую!

Хутко б’ю себе пальцями по вустах, пустивши два повітряні цілунки, та завершую знімання.

Дорога засніженим містом приводить мене до тями, а кисень як ніколи йде на користь життєво важливим органам. Мозку, наприклад. Я кутаюся носом у великий коричневий шарф, а тоді вибігаю до приміщення кав’ярні, де вже певний час нудьгує Аніта.

— Вибач, вибач, все поясню, — починаю, допоки щоки шалено щипає тепло приміщення. Вішаю пальто, оббігаю кілька коричневих круглих столиків та всідаюся на чорний стілець з вигнутою спинкою.

— Ти поясниш? — Аніта робить ковток та з різким дзенькотом ставить горня на тарілочку. Її зелені очі палають невдоволенням, неначе треба виховувати дурну дитину. — Ти хоч розумієш, що робиш? Ти розумієш, на кого нападаєш?

Моментально пускаю очі під повіки, поки розриваю змерзлими та трохи нерухомими пальцями пакетик із цукром.

— Я ні на кого не нападаю! — шикаю, всипавши цукор до кави, яка, на щастя, досі тепла.

— Жданович тобі не конкурент, — встрягає Аніта Аверченко, фігуриста та висока жінка з русявими ба навіть трохи рудуватими довгими пасмами волосся. — У нього аудиторія — це дівчата підлітки. Ти розумієш, що це значить?

— У мене така сама аудиторія, — тихо обурююся.

— Але він чоловік.

— Тиць моя радість! — люто ставлю горня, що навіть бариста озирається, спиняючи роботу. — Це схоже на нову тему для відео, Анітко.

— Він гарний актор та чоловік, тут все ясно, — хитає головою менеджерка, водночас перевіряючи нові повідомлення на своєму iPhone. — О Мадонно, якщо буде суд...

— Не буде ніякого суду, — кривлюся, махнувши долонею. — Думаєш, у нього є на таке час? Думаєш, йому не байдуже на таких, як я? — намагаюся переконати статну жінку, хоча ці слова здебільшого необхідні саме мені. — Та й знаєш що? — піддаюся вперед, схиливши голову на бік. — Я навіть слова не сказала в його бік! Лише те, що він мені не подобається, як актор, а надалі узагальнювала та не називала жодного імені. Ось так, — відкидаюся на спину, схрестивши руки на грудях.

— Дивися, люба, — веде Аніта, зіщуливши маленькі очі на гострому обличчі, — щоб вас раптом не покликали на спільне інтерв’ю.

— О, ну звісно! — роблю з очей щілинки, гріючи пальці блакитною чашкою. — Робити оце комусь нічого.

Моєю спиною біжить мороз. Спільне інтерв’ю? В одному приміщенні? Одне навпроти одного? Розважальне шоу, де потрібні влучні відповіді? Я та Назарій? Старший від мене привабливий актор з мільйонною аудиторією, якого я навмисне провокую на конфлікт, щоб підняти охоплення та захистити себе?..

— А зараз в нашій студії змагання чоловіків та жінок під командуванням Ангеліни Мальованої та Назарія Ждановича! Ангеліно, як вам ваші суперники?

Я лукаво сміюся, наче кокетую, разом із Мішель Андраде та Анною Трінчер, глянувши на Позитива та Григорія Бакланова з Назарієм.

— Ну... хороші хлопчики.

— А чи вважаєте ви, що Назарій може бути хорошим чоловіком?

— Ну не знаю, як чоловіком, але коханець він нічогенький! — веду, і студія вибухає сміхом та оплесками. Не можу не схиляти голову на бік, розводячи долоньки в боки, бо тепер-то всі бачать справжню зірку та переможницю життя.

— І саме тоді, ми будемо винні публічні вибачення та штраф за підірваний статус Ждановича. Ангеліно. Ангеліно, бляха!

Я смикаюся, хутко кліпнувши.

— Га?

— Досить грати з вогнем, — чітко зазначає Аніта. Її хвилясті пасма сплетені у високий хвіст, через що високі вилиці здаються ще грубішими. Голос низький та дорослий, а зараз ще й з нотками обурення та застереженням про останні краплини терпіння. —  Знайди щось інше на чому можна зловити хайп, окей?