-61-

Після розмови з Анею я ще довго не могла заснути. Мабуть, уперше за останні кілька днів у моїй голові було не лише те, що сталося в тій покинутій будівлі: не лише обличчя Крістіни, постріли, Максим, крики, страх і шалене бажання вижити, а й щось зовсім інше — те, що чекало на мене після всього цього.

Святослав. Наші стосунки і те, що відбулося між нами до викрадення тепер викликали в мені не лише страх і хвилювання, а й дике бажання нарешті поговорити про все. 

Моє повідомлення. Я досі не знала, чи прочитав він його. І від цієї невизначеності було навіть страшніше, ніж від деяких спогадів про останні дні.

Наступного дня я спустилася на перший поверх трохи раніше, ніж зазвичай. У будинку було тихо. Святослав уже прокинувся, але в їдальні його не було, тому я вирішила зробити собі каву й хоча б кілька хвилин побути наодинці зі своїми думками. Саме тоді я почула чоловічі голоси. Один із них належав Святославу, а інший — Михайлу. Вони розмовляли в кабінеті Святослава, двері якого були прочинені.

Я зупинилася. Не знаю, чому не пішла далі. Можливо, мене зупинило власне ім’я, яке я почула за секунду потому. А можливо звичайна людська допитливість. 

— Вона вже дала свідчення, — сказав Михайло. — І підтвердила все, що ми підозрювали.

Я завмерла. Святослав відповів не одразу.

— Семен?

— Він точно причетний. Це вже не припущення. Є фінансові перекази, контакти, кілька свідків і документи, які пов'язують його з людьми Крістіни.

Я притиснулася спиною до стіни, розуміючи, що підслуховую розмову, яку не мала чути, але відійти вже не могла. Я хотіла знати все. 

— А Крістіна?

— Вона досі в списку втікачок. Ми перевіряємо всі можливі місця, де вона могла сховатися, але є дещо цікавіше.

— Що?

— Семен і Крістіна не були єдиними злочинцями в цій справі. Їм хтось допомагав і давав ресурси і Аліна то лише одна з перепон. Ба більше — гадаю, що вона стала жертвою обставин а справжні цілі були куди маштабніші.

Я затамувала подих.

— Я так і думав, — тихо промовив Святослав.

— Вони вийшли на людей зі столичної банди контрабандистів. Спочатку це виглядало як окрема домовленість: гроші, інформація, прикриття, логістика. Але чим глибше ми копаємо, тим очевидніше стає, що це набагато більша структура.

— Мережа.

— Саме так.

Михайло зробив коротку паузу.

— І проблема в тому, що ми досі не знаємо, хто нею керує.

Я відчула, як по спині пробіг холод. Все, що останні місяці здавалося хаотичним набором проблем, раптом почало складатися в одну картину. То була схема: контрабанда у вантажівці, злочини Максима, підступ Крістіни та наполегливість Семена віддати йому керівництво фірмою. 

Я стільки разів думала, що кожна проблема має окрему причину, що просто не могла повірити, наскільки великою насправді була ця історія.

— Є підозрювані? — запитав Святослав.

— Є люди, яких ми перевіряємо, але доказів недостатньо. Тому, варто бути обережними і надалі. 

— Я знаю, хто ще може бути до цього причетний.

Моє серце пропустило удар.

— Хто?

— Поки що це лише моя підозра.

— Ти розумієш, що якщо це справді він або вона…

— Розумію.

У голосі Святослава з’явилася та сама впевненість, яку я вже добре знала.

— Але без доказів я нічого не робитиму. Ми не можемо дозволити собі помилку.

— Згоден.

Кілька секунд вони мовчали. А потім Михайло тихо сказав:

— У будь-якому разі головне зараз — що дівчата живі.

І голос Святослава раптом змінився. Став тихішим, м’якшим, а в інтонації відчувалася ніжність. Або ж то мені хотілося так почути від нього слова любові. 

— Повір, Михайле, після всього, що сталося, мене зараз мало хвилюють гроші, бізнес чи навіть ця клята мережа. Я міг втратити її. І тоді все інше не мало б жодного значення.

У мене защеміло в грудях. Я заплющила очі, зробила глибокий вдих. Слова, наче отрута, патокою розлилися по венах, запалюючи тіло. І мені чомусь захотілося плакати. 

Ми досі нічого не вирішили, не поговорили, не сказали одне одному того, що так давно просилося назовні. Я не знала, чи прочитав Святослав те моє повідомлення. І що саме він думає про мої почуття. Але зараз вперше дозволила собі повірити, що, можливо, він щось теж відчуває. Можливо…

Я тихо відійшла від дверей і майже бігом попрямувала на кухню. Мені потрібно було зникнути звідси до того, як вони вийдуть, до того, як Святослав побачить мене і до того, як зрозуміє, що я чула їхню розмову.

Я саме наливала собі воду, коли за спиною почулися кроки. Я обернулася. Святослав стояв у дверях. Наші погляди зустрілися та він нічого не сказав, а просто підійшов.

Наступної миті його руки вже обіймали мене за талію, притягуючи до себе так близько, що я відчула знайомий запах його парфумів і тепло тіла.