-14-

Його губи виявилися гарячими, м'якими і наполегливими. Вони не просто торкнулися моїх, а владно вимагали відповіді. Сильна рука на талії притиснула мене до його міцного тіла так сильно, що я відчула як б'ється його серце, а від його фірмового, терпкого парфуму в голові миттєво все закрутилося. На якусь божевільну секунду мої пальці самі смикнулися, зрадницьки вчепившись у його плече. Серце заколотилося десь у горлі, а по тілу розлилася дивна, лякаюча хвиля тепла, якої я зовсім не чекала. Світ навколо просто зник, залишився тільки цей раптовий, глибокий поцілунок. Такий же впертий та наполегливий, як і сам чоловік..

Коли Святослав так само раптово відсторонився, я ледь не впала, атому вчепилпся в  його руку, котра все ще тримала мене за талію. І лише тоді я поволі відсторонилася також, ховаючи погляд. Мені не вистачало повітря, а губи пекли так, наче до них приклали розпечене залізо.

— Навіщо ти це зробив? — ледь чутно запитала я, намагаючись вгамувати тремтіння в голосі й повернути собі бодай якийсь самоконтроль.

Святослав навіть не повів бровою. Його обличчя залишалося ідеально спокійним, і лише в глибині темних очей проковзнув ледь помітний, задоволений вогник. Він спокійно кивнув головою кудись мені за плече, у бік розлогих кущів біля сусіднього під’їзду.

— Для журналістів, Аліно. Там уже хвилин десять сидить журналюга. 

— І що?

— Перше фото для завтрашніх ранкових новин готове. І так, всі знатимуть хто ти, але так як ми це показали. А не те що захочуть вони. 

— Але ж… 

— Ніяких “але”. Сідай у машину, бо ми запізнюємося.

Він повернувся, підвйшов до авто і відчинив переді мною дверцята. Я залишилася стояти на місці, відчуваючи, як щоки починають палати від дикої ніяковості та злості на саму себе. Боже, яка ж я дурепа! Який сором. Ну чого я так розхвилювалася? Чого моє серце так калатає? Я ж чудово знала, на що підписувалася, коли ставила підпис у контракті. Це просто бізнес, холодна гра на публіку. Шкляр просто створює потрібну картинку для міста, а я ледь не розклеїлась від звичайного поцілунку. 

Подумки, насваривши себе за цю хвилинну слабкість, я сіла на пасажирське сидіння і навмисне відвернулась до вікна. Можливо, я відреагувала надто емоційно на звичайний поцілунок. Але міг хоча б попередити! Міг!

Дорога до місця події пройшла в суцільній тиші. Святослав щось зосереджено писав у телефоні, а я просто дивилася на нічні вогні міста, намагаючись змусити руки не тремтіти. В голові все ще крутилися думки про поцілунок. Хто б міг подумати, що містер “крижане серце” цілується так добре? 

Коли машина зупинилася біля великої, яскраво освітленої будівлі галереї, навколо вже було повно дорогих іномарок, гостей, вдягнений в дорогі сукні та костюми і звісно ж журналісти. Благодійний вечір не міг відбуватися без них. 

Святослав вийшов першим, обійшов авто і відчинив мої дверцята, впевнено простягаючи руку. Я глибоко вдихнула, натягнула на обличчя найспокійнішу і наймилішу усмішку, яку тільки могла зобразити, і вклала свої пальці в його долоню. Тілом відразу кинулися мурахи від контрасту моїх спітнілих теплих долонь і його прохолодної руки. 

— Не хвилюйся, все буде добре, — сказав він, схиляючись до мого вуха. — І нікуди не відходь від мене. 

— Гаразд. 

Щойно ми переступили поріг розкішного залу, де тихо грала жива музика, я відчула як мене накриває гаряча хвиля бентеги та страху. Я не була готова повстати перед усіма нареченою того, кого ледве знаю. А люди тим часом оберталися, відверто витріщалися на нас і перешіптувалися. Шкляр впевнено тримав руку на моїй талії, ведучи мене через натовп, і від його такого впевненого спокою мені теж мимоволі довелося випрямити спину. Я ж маю стати ідеальною дружиною для нього. Фіктивною, та все ж ідеальною. 

Коли ми пройшли до фуршету, де Святослав взяв собі келих вина, а мені шампанське, до нас одразу підійшло кілька поважних чоловіків: бізнесмени, політики. А коли Святослав абсолютно спокійно представив мене як свою наречену, у одного з них, літного чиновника, здається, ледь бокал з шампанським із рук не випав. Вони здивовано перезиралися, бурмотіли якісь привітання, а я ввічливо кивала, з усіх сил намагаючись тримати обличчя і грати свою роль до кінця. Бо приймати привітання приємно, коли вони щирі і з гарної нагоди,а  от шлюб зі Шкляром навряд чи принесе мені радість. 

Далі Святослав обговорював з чоловіками бізнес, вкладення, інвестиції і купу того всього про що я зараз думати не хотіла. Бо весь мій світ крутився навколо однієї думки: “А що далі?”. Як я житиму наступні п'ять років? Як полонянка? 

За якийсь час музика змінилася на повільну та ліричну і Святослав, не питаючи дозволу, просто повів мене на середину залу, де вже кружляли кілька пар. Його рука знову лягла на мою талію, притягуючи ближче.

— Ти непогано справляєшся, — тихо зауважив він, дивлячись на мене згори донизу. І його погляд як завжди був крижаний, холодний, чужий мені. 

— Намагаюся не зіпсувати твою репутацію, — так само тихо, крізь зуби відповіла я, принципово дивлячись на вузол його краватки, аби тільки не зустрічатися з його важким поглядом вкотре. Я почувалася ніяково поруч з ним. З кожним днем це відчуття лише посилювалося і я не розуміла чому. 

— Не зіпсуєш. — сказав він спокійно та впевнено, і його рука ковзнула на кілька сантиметрів вище по моїй спині, туди де була оголена шкіра. І  я знову відчула ті сироти.