-10-

— Що? — я прочинила рота і миттєво його закрила, бо від почутого у мене шок. 

— У мережі вже поповзли перші чутки та статті. Тебе там чітко не видно, обличчя змазане, але той, хто бажає знайти і зіставити факти, знайде все дуже швидко.

Моє серце просто зупинилося. Шокована, я не знаю, що сказати і просто стою на місці, переводячи погляд із діаманта на пальці на крижане обличчя мого фіктивного нареченого. Ганьба, яка накрила мене вночі, повернулася з потрійною силою.

— Я поїхав, — коротко кинув Шкляр, не бажаючи продовжувати розмову. — Будь на зв’язку. — додав і зник. 

Щойно важкі вхідні двері моєї квартири зачинилися за його спиною, я буквально злетіла на диван і судомно схопила телефон. Пальці не слухалися, промазуючи по екрану. Я залізла в соцмережі, вбиваючи в пошук його ім’я, і те, що я побачила, мене налякало, обурило і схвилювало. 

Заголовки місцевих таблоїдів майоріли гучними заголовками: “Таємна пристрасть столичного багатія? Хто ця загадкова блондинка, яка підкорила серце крижаного Шкляра?” “Скандальне фото біля нічного клубу: Святослав Шкляр більше не холостяк?”.

Фотографія була зроблема вночі, була трохи розмитою, але мої світлі пасма волосся і контури короткої сукні вгадувалися безпомилково. У коментарях під статтями сотні людей будували теорії, намагаючись вирахувати, хто ж його обраниця. Нас розбирали на атоми. Та мабуть ніхто мене не впізнає. Ніхто, крім матері. Бо вона легко впізнає браслет на руці, який мені вони з батьком подарували на повноліття. 

Раптом тишу квартири та хаос моїх думок безжально порушив вимогливий, наполегливий дзвінок в двері. Він змусив мене здригнутися.

Невже Святослав повернувся? Чи журналісти вже знайшли мій під’їзд?

Ледь дихаючи від паніки, я підійшла до дверей і різким рухом відчинила їх. На порозі стояла моя матір. Її обличчя було блідим, очі палали гнівом та непідробним переляком, а губи тремтіли. Вона важко дихала, тримаючи в руках свіжий випуск якогось глянцевого журналу, що поспіхом передрукував нічні плітки з інтернету.

Не кажучи ні слова, вона з силою ткнула цим журналом мені прямо в обличчя, показуючи на велике фото чорного позашляховика і мене на колінах у Шкляра. Дідько, як вони змогли зробити саме такий кадр? Невже шпигують за Святославом? 

— Що в біса відбувається, Аліно?! — майже закричала вона, вриваючись у коридор. — Хто цей чоловік і де Максим?!

Я охнула і подалася назад, пропускаючи матір до вітальні. Сама покірно пішла слідом. В голові таргани вже скандували “пожар”, “катастрофа” та я лише сильніше стискала пальці в кулак. 

Журнал із гуркотом впав на скляний столик, перекриваючи шум мого власного серця. На глянцевій обкладинці під кричущим заголовком чітко вгадувався силует чорного позашляховика Святослава.

— Що в біса відбувається, Аліно?! — голос мами тремтів від суміші гніву та справжнього переляку. Вона важко дихала, її щоки палали рум’янцем. — Хто цей чоловік на фото? І де, господи прости, Максим? У вас же весілля за місяць!

Я застигла, відчуваючи, як під ногами провалюється земля. Паніка липкою хвилею підкотилася до горла. Мені до смерті хотілося притиснутися до мами, розплакатися й розказати все: про два мільйони боргу, про те, що Максим виявився цинічним шахраєм і викрав усе до копійки, про викрадення й дику умову Шкляра. Але я вчасно прикусила язика. Спогад про дядька Семена, який ще вчора крутився в моєму кабінеті, привів до тями миттєво. Якщо я розкажу мамі правду про крадіжку й заставу фірми — це кінець. Вона просто не витримає такого удару. Мама впаде в істерику й під тиском страху змусить мене віддати правління компанією дядькові. А цього я не могла допустити. Справа всього татового життя не дістанеться тій видрі Крістіні та її батькові. Я не хочу аби вони простягнули руки до того, що належать мені. Того єдиного, що мені залишилося від тата. 

Тому мені ні довелося зробити те, чого я не робила ніколи в житті — збрехати власній матері.

— Мамо, заспокойся, будь ласка. Проходь на кухню, я все поясню, — я намагалася, щоб мій голос звучав максимально спокійно, хоча всередині все ходило ходором.

Я провела її до столу, на якому ще стояли дві недопиті чашки кави, і глибоко вдихнула, на ходу вигадуючи легенду.

— Весілля з Максимом не буде, — тихо, з удаваним сумом вимовила я. — Ми вже давно віддалилися одне від одного, просто я боялася тебе засмучувати. Останні місяці перетворилися на суцільне вдавання щирих почуттів між нами. А нещодавно я дізналася, що він мене зраджував. Постійно обманював, крутив за моєю спиною якісь романи.

Мама ахнула, прикриваючи рот долонею, а я впевненіше продовжила плести павутину брехні:

— І саме в цей важкий період я випадково зустріла Святослава. Він зовсім інший, мамо. Спочатку він просто виявляв увагу, був милим, привітним, постійно запрошував на побачення. Але я відмовляла, бо офіційно ще була з Максимом. А коли все випливло назовні і я порвала з Максом — Святослав опинився поруч. Він підтримав мене в ту хвилину, коли мій світ руйнувався. Він дав мені те почуття безпеки та захисту, яке я так довго шукала після смерті тата.

Мама пильно дивилася на мене, її очі звузилися від сумніву. Вона перевела погляд на діамантову каблучку, яка тепер важким тягарем сиділа на моєму безіменному пальці.