-9-

— Мер?! — усе, що змогла видавити з себе я, дивлячись на Шкляра шоковано. 

Хоча, чому  я дивувалася? Що робить людина у якої є все: бізнес, гроші, вплив? Правильно, вона йде в політику, де буде захищати свої інтереси, аби  й надалі мати бізнес, гроші та вплив. Бо я не могла повірити, що Святославом керують благі наміри та любов до простих смертних. 

— Так, саме так. — спокійно уточнив Святослав, складаючи руки на грудях. 

Мій погляд мимоволі ковзнув по його бездоганно випрасуваній сорочці, по впевненому розвороту плечей і до великих долонь, котрі ще вчора мене так легко відсунули вбік, як пір’їнку. Поруч із ним повітря на моїй затишній кухні здавалося надто наелектризованим, а сама я почувалася крихітною і беззахисною. Цей чоловік випромінював небезпечну силу, яка одночасно паралізувала й пригнічувала. 

— Навіщо тобі цей цирк, Святославе? — я запитала з щирою цікавістю. — З твоїми грошима і статусом ти міг би знайти собі справжню дружину. Наприклад, якусь столичну модель чи доньку впливового чиновника. Вона б дивилася на тебе закоханими очима і не треба було б вдавати щасливу сім’ю. Навіщо тобі я?

Шкляр поставив порцелянову чашку на стіл. Його темні очі, глибокі, наче нічне небо над його маєтком, зазирнули прямо в мою душу, змушуючи моє серце панічно забитись об ребра.

— По-перше, Аліно, мої мотиви — це суто мої справи, — відрізав він низьким, оксамитовим голосом, від якого моєю шкірою знову сипнули дрібні сироти. — А по-друге, мені не потрібна “справжня” дружина і кохання мені теж не треба. Я маю зовсім інші плани на це життя.

Я гірко, майже іронічно хмикнула, сильніше стискаючи тепле горнятка, аби він не помітив, як тремтять мої пальці.

— Не віриш у кохання? — тихо запитала, випробовуючи межі його терпіння.

Святослав ледь помітно нахилився вперед, обпалюючи моє обличчя своїм спокійним, теплим подихом. На його красивому, здавалося, — висіченому з каменю обличчі, — з’явилася  цинічна усмішка. 

— А ти віриш? — його питання застало мене зненацька. Чи вірила я? Можливо. — Після всього того, що твій горе наречений зробив із тобою та фірмою твого батька?

Ці слова вдарили прямісінько в сонячне сплетіння. Я затамувала подих, відчуваючи, як до горла підкочується знайомий клубок образи й пекучого сорому за власну дурість. А на очі навертаються сльози. 

— Люди в цьому світі шукають лише вигоду, — беземоційно продовжив Святослав. — Всіма керують три речі: гроші, влада і секс. Перше і останнє в мене є в надлишку. А от з твоєю допомогою, дівчинко, буде і друге.

Я промовчала, бо заперечувати не було сенсу — Максим був живим доказом його слів. І символом того, як легко можна використати почуття задля меркантильних цілей. То ж так, іноді кохання заважає. 

Ми мовчки допили каву і лише тоді я підвелася першою, відчуваючи гостру потребу збільшити дистанцію між нами. 

— Ходімо до вітальні, — кинула я через плече.

Святослав рушив за мною. Його кроки були обережними та тихими, як у хижака, що вистежує жертву. У вітальні я підійшла до журнального столика і знайшла свій робочий записник. Шкіряна палітурка, яка ще тиждень тому нагадувала про приємні клопоти, тепер стала плацдармом для нашої бізнес-стратегії під назвою “ідеальний шлюб”.  У ньому я вела облік усіх культурних та світських подій міста на наступний тиждень.

Я розгорнула блокнот, намагаючись зосередитися на тому, що раніше написала. 

— Треба вибрати якийсь захід, де ми зможемо з’явитися разом уперше, — пробурмотіла я, відчуваючи, як Святослав став за моєю спиною. Його близькість викликала тягуче відчуття бентеги в грудях. Він зазирнув через моє плече в записник, а потім запитав, міняючи тему:

— Хтось узагалі знав про твої відносини з Максимом? Бо нам потрібно вигадати правдиву, бездоганну історію нашого кохання для преси, і твій колишній туди ніяк не вписується.

Я важко зітхнула, прикушуючи губу.

— Знали тільки моя найкраща подруга Аня і матір, і деякі працівники мого офісу. — сумно мовила. Мама ще засмутиться дізнавшись, що Максим втнув, Якщо я колись вирішу їй зізнатись. — Ми не афішували наші стосунки з Максимом. Він завжди повторював, що “щастя любить тишу”, просив не розголошувати, аби люди не заздрили. 

Я замовкла, відчуваючи, як щоки починають палати від усвідомлення власної сліпоти. Тепер усе було очевидно. Це не була романтика чи турбота. Це була його чітка, холоднокровна схема, аби легше було мене надурити, обібрати до нитки і зникнути так, щоб ніхто нічого не запідозрив.

— Кмітливий покидьок, — сухо зауважив Святослав, і в його голосі вперше почулося щось схоже на справжні емоції. Тільки я не знала, чи то був захват його талантом маніпулятора чи навпаки.  — Що ж, це нам на руку. Менше бруду вилізе назовні. Тепер інше: чи зможеш ти розказати своїй матері побрехеньку про нашу зустріч? Про кохання з першого погляду, спалахи пристрасті й усе те, від чого жінки втрачають голову? І коли ти зможеш нас познайомити?

Я розгублено подивилася на нього. Мама... Вона ж так вірила Максиму.

— Я подумаю, як це все організувати, — тихо відповіла я, закриваючи блокнот. Голова вже починала йти обертом від кількості брехні, в яку я добровільно занурювалася.