-7-

Святослав лише на коротку мить завмер, очевидно, шокований моїм відчайдушним, божевільним вчинком. Його губи під моїми здалися гарячими та м'якими, але вже за секунду він жорстко, хоч і без зайвої грубості, відсторонив мене. Його сильні долоні лягли мені на плечі, впевнено зсуваючи мене з його колін на шкіряне сидіння поруч.

— Наш шлюб буде фіктивним, Аліно. Тому не варто ускладнювати все з самого початку, — його голос прозвучав нестерпно впевнено, без жодної хрипоти чи натяку на пристрасть. Так, наче його щойно цілувала льодяна брила, а не дівчина. І це чомусь засмутило мене. 

В ту ж секунду хміль остаточно вивітрився з моєї голови, поступаючись місцем пекучому, задушливому сорому. Щоки спалахнули так, наче мене обмалювали фарбою з буряка, а в грудну клітку стиснуло так, наче на неї впала гора каменюк. 

Боже, що я накоїла? Яка ж ганьба… 

Я відвернулася до вікна, кусаючи нижню губу та заламуючи пальці. Хотілося провалитися крізь землю, крізь це шкіряне сидіння, прямо на нічний асфальт, а ще краще — миттєво розчинитися в повітрі. Бо я повелася як легковажна, легкодоступна дівка, яка перебрала в клубі й застрибнула в машину до першого ліпшого багатія. А я ж ніколи такою не була! Я просто хотіла показати зуби, довести йому, що не боюся… А натомість присоромила сама себе. 

Всю дорогу до маєтку Святослава ми мовчали. І ця мовчанка тиснула на груди. Здавалося, що я починаю задихатися поряд з цим чоловіком. Як прожити з ним довгих п'ять років? 

Я зиркнула на чоловіка з-під лоба, розглядаючи. Святослав більше не дивився в мій бік, заглибившись у якісь папери у своєму планшеті,тому я мала можливість розглядати його краще та ближче. І не червоніти під його пильним поглядом через свою імпульсивність. 

Святослав був гарним чоловіком. Мав ту особливу чоловічу харизму та силу. Один його погляд змушував задкувати, замовкати та підкорятися. Він був доволі високий, статний і я впевнена ще  й сильний, натренований. Хоч це не завжди було помітно за його костюмами котрі і пахли  й виглядали дорого. 

Коли машина зупинилася біля величезного розкішного будинку, я першою вийшла з салону, намагаючись тримати спину прямо. І встигнути ковтнути свіжого повітря перед тим, як мене затягнув в його кабінет для розмови. Від думки, що ми знову залишимося наодинці в тісному кабінеті змусила моє тіло здригнутися, а в грудях з'явилося тягуче відчуття бентеги. 

— Заходь. — рідштовхуючи рукою в спину, мовив Святослав над самим вухом і тілом кинулися сироти. Я смикнулася та вже наступної миті випрями спину і зайшла. Він зайшов слідом.

Опинившись всередині, я тихо промовила: 

— Мені потрібна кава. Якщо ми збираємося підписувати угоду сьогодні, то я маю міркувати тверезо.

Він лише коротко кивнув і жестом запросив мене до кабінету — того самого, де ще тиждень тому моє життя було безжально розбите новиною про двомільйонний борг. 

Святослав сів у своє крісло за столом, а я всілася на дивані. Між нами мала бути відстань хоч якась, аби я не думала про його губи, котрі на мить здалися такими теплими. 

За кілька хвилин в кабінеті з’явився охоронець. Він мовчки приніс два горнятка чорної кави і я була змушена пересісти за масивний стіл  навпроти Святослава. Він посунув до мене кілька роздрукованих аркушів. Це був наш шлюбний контракт. 

— Я ознайомлюся. — тихо мовила, не дивлячись на нього. Мені все ще було соормно за поцілунок. 

— Читай. — сказав він і відкинувшись на кріслі, повільно пив каву, оглядаючи мене з ніг до голови. Знову оцінював, вивчав, змушуючи думати про те, що не варто. 

Я намагалася зосередитися і  вчитувалася в кожен рядок, відчуваючи, як стукотить шалено серце. Пункти були чіткими, добре прописаними, та трохи лякали мене. 

Я пробіглася очима по основних пунктах: повна лояльність та підтримка партнера, спільні публічні виходи на всі офіційні заходи за його вимогою, підтримка іміджу та статусу “ідеальної” родини, відсутність інтиму і будь-яких почуттів…

— Ми можемо мати партнерів на стороні, — спокійно прокоментував Святослав, відпиваючи каву. — Я не збираюся тримати тебе в повній чернечій аскезі, Аліно. Але про це ніхто, абсолютно ніхто не повинен знати. Жодних чуток, жодних фотографій у пресі, жодних натяків. Публічна зрада або навіть найменша підозра на неї означатиме негайне анулювання нашої угоди. А це означає, що компанія твого батька перейде з моєї власності на відкриті торги за борги вже наступного дня. Розумієш?

— Розумію, — витиснула я з себе, перегортаючи сторінку. Бо зараз я найменше думала про чоловіків та нові стосунки. А на один раз можна когось було б знайти. То ж, цей пункт мене влаштовував, але наступний пункт змусив мене заціпеніти. Мої очі розширилися від обурення й прихованого страху. Вагітність. За договором, протягом усіх п’яти років фіктивного шлюбу я не мала жодного права вагітніти. 

У мене всередині все протестувало. Мені було всього двадцять два. Зараз, після зради Максима, я ненавиділа весь світ і чоловіків зокрема, але хто міг гарантувати, що за наступні п’ять років усе не зміниться? Що я не захочу стати мамою? Ця повна заборона на моє жіноче майбутнє щиро мене турбувала й лякала. І це було якось надто жорстоко, чи що. 

— Цей пункт про дітей, я б… — я підняла на нього важкий погляд і замовкла. Святослав пропалював мене поглядом темних очей.