-6-

— Дівчинко… — вголос перекривила я слова з повідомлення Шкляра і заблокувавши екран, кинула телефон на ліжко. 

Сама ж пішла у ванну вмиватися. Побачивши своє відображення в дзеркалі, з сумом відмітила, що виглядаю жахливо. Туш розтіклася, під очима були темні чорні круги і я чимось нагадувала панду з мультика. Моє волосся вибилося з зачіски і тепер стирчало в різні боки. Загалом, я була як та пом’ята жестяна банка з-під пива. І відчуття були таким ж, наче мене зім’яли і забули викинути. 

Контрасний душ приємно огортав тіло і зрештою допоміг прийти в себе, трохи очистивши і мої думки. До зустрічі зв Шкляром залишалося всього кілька годин, і це неабияк вибивало грунт з-під ніг. Грошей я не знайшла, кому дзвонити просити позику, я не знала. Здавалося, вихід лише один — золота клітка на цілих п'ять років. 

Я судомно зітхнула, подавляючи в собі страх та гнів. Можливо, варто спробувати обійти місцевих багатіїв? У кожного попросити якусь позику? А що я дам взамін? 

Це була повна катастрофа. У мене не було ідей, як вийти з ситуації з найменшими втратами. 

Після сніданку, я вирушила у наш офіс і повідомила всіх, що більше Максим Гриневич не працювати у нас. Причини, я не пояснила, але думаю більшість подумали, що він мене зрадив і кинув. Що зрештою не було далеким від правди. Охороні я заборонила його впускати в офіс і заблокувала всі його пропуски. А потім пішла до нотаріуса і відкликала довіреність. 

Повернулася у офіс, коли вже було далеко за обідний час і перше чим зайнялася — почала перевірити усе, що підписував Максим. Я завалила себе теками з документами і поринула у світ цифр та угод. До кінця дня я крутилася, як білка в колесі: перевіряла, виправляла, анулювала все що за останні місяці зробив мій вже колишній наречений. І робила це з такою впертістю та завзяттям, що здавалося ще трохи і з моїх вух піде дим. 

— Все працюєш і працюєш, Аліно? — двері кабінету відкрилися і в приміщення увійшов дядько. Його сива чуприна легко спадала на лоба, а сизі очі дивилися на мене з цікавістю. 

— Аякже, дядьку Семене. — я відклала теку і закрила ноутбук. Він не мав знати, чим насправді я займаюся, бо вже завтра вся рідня до п'ятого коліна знатиме про мої проблеми, це по-перше. А по-друге, він знову спробує переконати маму вмовити мене віддати йому контроль над фірмою. 

— І як успіхи? — він закрив двері та пройшов вглиб. Без запрошення всівся на диванчик, закинувши ногу на ногу. Чомусь дядько завжди вважав себе розумнішим, кмітливим і кращим за мою матір, свою сестру та мого, як він завжди казав, пройдисвіта батька. Котрий, буцімто, обманом отримав від мого діда, батька матері, гарне придане. Набагато більше, ніж заслуговував. 

— Потихеньку. — сухо мовила я. Мені не хотілося обговорювати з ним справи фірми, а тим паче її проблеми. 

— Ти подумала над моєю пропозицією? — його погляд блукав по кабінету так, наче навіть на стінах він міг знайти докази моїх невдач і тицьнувши цим моїй матері, переконати її, що ведення бізнесу не справа для молодої дівчини. Моє місце, за його словами, десь на кухні і серед пелюшок. 

— У нас зараз немає потреби збільшувати штат, вже вам казала, — якомога впевнено та ввічливо мовила я, попри бажання просто вигнати його. Дратувала ця його наполегливість та манія величі. Як і ідіотські ідеї. 

Кілька тижнів тому він вирішив, що я маю взяти на роботу собі в помічниці його молодшу дочку Крістіну. Мовляв, платити їй багато не треба і поміч буде завжди. Адже ми рідня, і треба допомогти своїм. Ага, розбіглася! Мені ця видра тут і задармо не потрібна. Вона ж буде шпигувати за мною для батечка і розносити плітки. Такої двуликої людини ще пошукати треба. 

— Та вона ж не на цілу ставку буде. Так, з краєчку. — наподягав він, тримаючи маску байдужості, хоч я відчувала, що він обурений. Він очікував на інший результат. 

Я встала з-за столу, і почала збирати свої речі. Годинник на стіні показував п'ять хвилин по шостій, а значить мені пора готуватися до зустрічі зі Шкляром. Цікаво, а дядько знайомий з ним?

— Вибачте, дядьку Семене, але я маю кілька справ поза офісом. То ж, — я глянула на нього і прочитала гірке невдоволення в погляді, котре мені, вочевидь, колись аукнеться. Але зараз думати про це, я не хотіла. Я мала набагато серйозніші проблеми, ніж бажання дядька і видри Крістини попсувати мені нерви. — Тож, гарного вам вечора. 

Дядько встав, поправив свій годинний на руці. Здається, він купив черговий золотий екземпляр нещодавно. І хмикнувши собі під ніс, рушив до дверей. 

— Подумай ще над моєю пропозицією, Аліно, — сказав, виходячи за двері, — Допомагати родині корисно, та й сестра буде поруч. 

— Дякую за поради. — мовила крізь зуби, виходячи слідом та замикаючи двері кабінету. 

Дядько пішов, не озираючись. І я була рада що спекалася його так швидко. І тільки но він зник, я дала секретарці Ліні кілька завдань і поспішила на вихід. 

Щойно опинилася в таксі, я набрала номер подруги. Мені життєво необхідно було комусь виговоритися, виплеснути цей біль. А Аня була моєю єдиною вірною подругою, яка знала мене як облуплену. І яка завжди була поруч в найскладніші часи. 

— Сходимо в клуб, подружко? — запропонувала відразу я, щойно ми домовилися зустрітися за годинку. 

— Звісно.  А є привід?