-3-

Я нервово ковтнула слину, що зібралася в роті і облизала губи. Погляд цього чоловіка душив мене сильніше за будь-який зашморг. Він дивився на мене, як на річ, яку збирається вигідно використати у власних цілях, аби тільки отримати бажане, своє. Тілом знову кинулися сироти. 

— Послухайте, — почала говорити я обережно, — Дайте мені час і я знайду вихід. Я все вирішу: знайду інвесторів, продам майно, перекредитуюся в банку. Мені тільки потрібен час все проаналізувати і подумати. 

Насправді, плану у мене не було. В думках убв хаос, в душі панував страх і образа на Максима, але ж я не могла зізнатися в цьому незнайомцеві. Мені справді потрібен був час. 

— Скільки? — коротко перебив він мій хаотичний потік думок.

— Тиждень. Дайте мені всього тиждень. — я хотіла попросити більше, але сумнівалася, що чоловіка влаштує таке. Він вже був рішуче налаштований забрати мою фірму і продати її з потрохами. 

Святослав мовчав. Кілька секунд, які здалися мені вічністю, він просто вивчав моє обличчя, наче прораховував щось у своїй голові. Цей крижаний, розважливий погляд змушував кожну клітину мого тіла кричати про смертельну небезпеку.

— І якщо через тиждень двох мільянів на моєму рахунку не буде? Що тоді, Аліно? Які твої гарантії?

Я затримала подих. Я ненавиділа себе за те, що збиралася сказати, але іншого способу виграти бодай трохи часу для ковтка повітря я просто не бачила.

— Тоді… тоді я погоджуся на ваші умови.

На губах Святослава з'явилася ледь помітна усмішка. Небезпечна і лукава. Так посміхається хижак, який точно знає, що його жертва сама загнала себе в глухий кут.

— Кмітлива дівчинка. — вдовлено кивнув він. —  Швидко все схоплюєш. Приємно мати справу з розумною жінкою.

Я зціпила зуби так, що аж щелепу звело від болю.

— Якою має бути ціна, якщо я не дістану гроші? Чого саме ви хочете від мене? — запитала в лоб, бо вже зрозуміла, що я тут не через гроші. Точніше, не лише вони цікавили чоловіка. 

Святослав повільно відкинувся на спинку крісла, міряючи мене поглядом повного, абсолютного господаря моєї долі. Можливо, так він і почувався, бо тримав моє майбутнє і майбутнє фірми батька в своїх руках. 

— Я пропоную тобі п’ять років фіктивного шлюбу. Ти станеш моєю офіційною дружиною і ми п'ять років вдаватимемо щасливу сім'ю. 

Я дивилася на нього, і мені здавалося, що стіни цього кабінету остаточно обвалилися на мене. Це був не просто абсурд — це був мій смертний вирок. 

— Ви жартуєте? Це якийсь божевільний жарт? Навіщо це вам?

В моїй голові щось наче тріснуло, пазли не складалися і я розгубилася. Фіктивний шлюб? Для чого?

— Я схожий на людину, яка жартує, Аліно?

— Це ненормально! Ви дикун, якщо вирішуєте справи таким чином!

— Світ загалом не надто нормальний. Звикай, тобі буде корисно, — його тон залишався нестерпно рівним. І це починало дратувати. Я його не знала, бачила вперше і вже хотіла задушити власними руками. Який до біса фіктивний шлюб на п'ять років? Та я краще помру!

— Але чому я?! — мій голос остаточно зірвався на відчайдушний крик. — Навіщо вам шлюб зі мною?! Борги можна вибивати іншими методами!

— Бо твій теперішній статус і прізвище твого покійного батька ідеально підходять для моїх особистих цілей у бізнесі та репутації.

— Для яких саме цілей?!

— А ось це тебе вже не стосується, — відрізав він, раптом підводячись із крісла.

Я різко похитала головою, роблячи рішучий крок назад, ближче до дверей. Хоча тікати не було куди. Я була певна що за дверима стоять два амбали і лише чекають можливості познущатися з мене. 

— Я знайду гроші. Присягаюся вам, я знайду ці бісові мільйони. 

— Спробуй, — дозволив він, і в його голосі вперше почулося відверте, зверхнє знущання. 

— І тоді я більше ніколи в житті вас не побачу!

Святослав замість відповіді зробив кілька повільних, тихих кроків у мій бік. Він рухався граціозно, як хижак, і зупинився занадто близько. Порушив усі можливі кордони мого особистого простору та йому було байдуже на те, що відчуваю я. Він робив, що хотів бо був господарем не лише дому, де я знаходилася, а й ситуації загалом. 

Я мимоволі затамувала подих, застигаючи на місці й боячись поворухнутися. Мені довелося сильно закинути голову вгору, щоб подивитися йому в очі — настільки він був вищим. Від нього пахло дорогим тютюном, алкоголем і чимось небезпечним, що заворожувало й лякало мене одночасно. Більше лякало, мабуть, та я не відступила. 

Він трохи нахилився до мого обличчя, обпалюючи шкіру своїм гарячим подихом. Його очі опинилися зовсім поруч — темні, глибокі, як сама безодня.

— Побачимо, Аліно, — тихо, майже інтимно, від чого по моїй шкірі посипалися дрібні сироти, прошепотів Святослав. — У цьому житті далеко не все вирішують гроші. Але ти спробуй. 

— А от і спробую! — фиркнула я і різко розвернувшись, відкрила двері і вибігла в коридор. 

Чоловік за мною не пішов, навіть не пробував зупинити мене. Та натомість мене зустріли два амбали і майже попід руки провели до виходу, посадили в авто і відвезли додому. Питання звідки вони знають, де я проживаю, не стала. І так було зрозуміло, що їхній бос навів на мене справки. А отже, і мені варто дізнатися хто він такий.