Глава 33

— Такі сильні удари! Я впевнена, що на цю дитину чекає майбутнє у футболі або в боксі! — захоплено промовила Софі, вмощуючись на дивані поруч із Мією та підкладаючи під спину подушку.

— Ну, судячи із сили ударів по моєму сечовому міхуру, усе можливо, — розсміялася Мія.

Вони сиділи на дивані, пили чай і дивилися «Друзів». Обидві обожнювали цей серіал і могли переглядати його десятки разів, щоразу сміючись із тих самих жартів. Софі взагалі стверджувала, що Джої її духовна спорідненість, хоча Мія мала певні сумніви щодо того, чи варто так пишатися цим фактом.

— До речі, ти так і не сказала, хто в мене буде: племінник чи племінниця? — раптом запитала Софі, повертаючись до Мії з таким виразом обличчя, ніби та навмисно приховувала від неї державну таємницю.

Мія всміхнулася.

— Я не знаю. Вирішила, що хочу сюрпризу під час народження.

— Що?! — Софі навіть випросталася. — О боже, Алексу буде неймовірно складно з цим твоїм рішенням. Ти ж знаєш, як він ненавидить невідомість.

— Ну, горошинка сама по собі була сюрпризом, тож нехай і її стать залишиться сюрпризом, — відповіла Мія й підморгнула дівчині. — До того ж, судячи з останнього місяця, твій брат цілком здатний дивувати. Можливо, його ставлення до невідомості трохи змінилося.

Софі підозріло примружилася.

— Ти зараз серйозно натякаєш, що мій брат навчився бути спонтанним?

— Я натякаю, що твій брат навчився готувати панкейки, а також знаходити полуничне морозиво о 3 годині ночі. А ще він, здається, вже закохав в себе горошинку, яка сходить з розуму всередині мене, коли він поруч.

— О-о-о, — протягнула Софі, а тоді засміялася. — Це вже серйозно. Мені варто почати хвилюватися.

Вона підвелася, щоб узяти ще попкорну, а Мія знову повернулася до телевізора. Проте її думки вже були далеко від Рейчел, Росса та їх першого побачення.

Тому що останній місяць справді був… приємною невідомістю. І, як би сильно Мія не намагалася переконати себе, що просто спостерігає за змінами в поведінці Алекса, вона чудово розуміла: змінилася не лише його поведінка. Змінилася вона сама. Після тієї розмови на дивані у Вероніки між ними все ще залишалося чимало недомовленого. Вони не сіли за стіл переговорів, не склали список помилок одне одного й не вирішили урочисто почати все спочатку. Алекс просто залишився. Спочатку Мія думала, що це ненадовго. Що він намагається надолужити втрачений час, заспокоїти власне сумління або переконатися, що з нею та дитиною все гаразд. Вона не хотіла надто багато собі дозволяти, не хотіла будувати повітряних замків на кількох сніданках і прогулянках.

Але потім минув тиждень, за ним другий. Алекс усе ще був поруч. Він привозив їжу, коли Мія забувала нормально пообідати. Телефонував, щоб запитати, як вона почувається. Іноді з'являвся з кавою для себе й чаєм для неї, а потім вони годинами сиділи на кухні, обговорюючи все на світі, від роботи до того, чому Вероніка вважала, що здатна врятувати кожного чоловіка від його власної дурості.

Іноді вони гуляли в парку. Алекс завжди підлаштовувався під її темп, хоча спочатку Мія підозрювала, що він просто намагається непомітно стежити за тим, скільки кроків вона проходить. 

Коли вона запитала про це прямо, він мав нахабство відповісти:

— Я просто насолоджуюся прогулянкою.

— Ти дивишся на мій фітнес-трекер.

— Цікавлюся сучасними технологіями.

— Крамаре, ти нестерпний.

— А ти сьогодні пройшла більше, ніж учора. Я пишаюся тобою.

І вона, на власний подив, не розсердилася. Навпаки, засміялася й узяла його під руку. 

Можливо, саме це було найстрашнішим. Мія не тримала дистанції. Вона могла б сказати, що свідомо вирішила дати йому шанс, що обдумала все, зважила ризики й дійшла висновку, ніби їхні стосунки заслуговують на ще одну спробу. Але правда була значно простішою. Вона ніколи не вміла тримати дистанцію з Алексом. Не тоді, коли він дивився на неї своїми темними очима й удавав, що зовсім не хвилюється. Не тоді, коли він тихо сміявся з її жартів. Не тоді, коли його рука випадково торкалася її спини, допомагаючи пройти крізь натовп. І вже точно не тепер, коли він почав дозволяти їй бачити те, що роками ховав від усього світу.

Вона знала, що, можливо, мала б бути обережнішою. Пам'ятати про всі безсонні ночі, про розчарування, про ті моменти, коли він відштовхував її, а вона залишалася наодинці з власними почуттями. Але щоразу, коли намагалася нагадати собі про це, Алекс робив щось настільки просте й щире, що всі її заготовлені аргументи розсипалися. Наприклад, запам'ятав, що вона не любить надто солодкий чай. Або почав носити в машині подушку, щоб їй було зручніше сидіти під час довгих поїздок. Або одного дня приніс їй цілий пакет мандаринів, бо вона між іншим сказала, що їй раптом захотілося саме їх.

— Ти розумієш, що це вже трохи лякає? — запитала вона, розглядаючи пакет.

— Що саме?

— Ти став надто уважним.

— Мені припинити?

Мія тоді подивилася на нього так, що він лише посміхнувся.