Глава 16

Не дивлячись на складний день, на вихор емоцій усередині, Мія не змогла не відзначити вираз обличчя Моніки, коли вони увійшли до офісу. Так, цього точно ніхто не очікував — а вже тим більше Моніка.

Мія йшла поруч з Алексом, а Софі — між ними, закутана в м’який светр, який був явно надто великий для неї. Вона виглядала втомленою, але спокійнішою, ніж учора. Алекс йшов поруч, говорив щось стримано-ділове про ранковий звіт і нові дані з тестування Neirovia. Мія, слухаючи його рівний голос, відчула іронічну посмішку, що сама собою з’явилась на її вустах. “О, він може ликувати, нарешті його улюблена тема — робота,” — подумала вона, ледве стримуючись, щоб не закотити очі.

Щойно вони переступили поріг будівлі офісу, назустріч їм одразу підійшла Вікторія Велер. На обличчі партнерки Алекса промайнуло коротке здивування, але професіоналізм в ній, як завжди, переміг — через секунду вона вже посміхалась, тепло, по-справжньому.

— О, Софі, привіт, сонечко! — вона нахилилася, щоб обійняти дівчину. — Ти як? Я тебе сто років не бачила!

— Все добре, просто… трохи складний тиждень, — тихо відповіла Софі, і її плечі розслабились, коли Вікторія легенько стиснула її в обіймах.

— Я знаю, — прошепотіла та їй на вухо, — все буде добре, гаразд? Не хвилюйся.

Мія стояла трохи осторонь, спостерігаючи за цією сценою. Її трохи вибило з рівноваги те, наскільки природно Вікторія поводилась із Софі, і судячи з усього, вона була в курсі останніх подій.

“Алекс їй все розповів?” — здивовано подумала вона. — Хоча, Алекс не виглядав як товариська людина, можливо Вікторія справді була близька з Алексом.

Тиша тривала недовго. До них майже одразу підійшла Моніка — із тією самою ходою, в якій завжди було щось схоже на неприховану владність.

Вона глянула на Мію — і ледь помітно звела брови.

— Мія, ви запізнились, — її тон був різкий і навіть трохи роздратований. — Зустріч мала розпочатись п’ять хвилин тому.

— Власне, три, — холодно втрутився Алекс, навіть не підводячи погляду від планшета, який вже встиг взяти з рук Вікторії. — Гадаю, ще нікого не розстрілювали за три хвилини запізнення.

Моніка завмерла, ковтнула повітря і, щоб не виглядати приниженішою, лише кивнула.

— Звісно, — коротко кинула вона й відійшла до свого місця.

Мія ледь помітно подивилась на Алекса — і, як завжди, не змогла зрозуміти, чи він це зробив через неї, чи просто тому, що терпіти не міг, коли йому суперечать.

— Ходімо, — сказала вона тихо Софі, торкнувшись її плеча.

Вони пройшли через коридор, де з ранку вже пахло кавою. Мія привела Софі до невеликого кабінету поруч із лабораторією, розсунула штори, поставила на стіл чашку з чаєм і поклала ковдру на диванчик поряд зі столом.

— Тут ти можеш почекати, гаразд? Якщо щось треба — просто напиши мені, — лагідно сказала вона.

Софі кивнула і посміхнулась, вперше за цей ранок.

— Дякую, Міє.

— Не дякуй, — відповіла дівчина, і вийшла, тихо прикривши за собою двері, попрямувавши на зустріч, де вже всі чекали.

Зустріч почалась. На столі були ноутбуки, планшети, графіки, а на екрані — візуалізація результатів. Мія розповідала про перші позитивні зміни у тестовій групі, про можливість розширення фокусу дослідження на більш складні випадки. Дівчина стояла біля екрана, перемикаючи слайди з результатами. Її голос звучав упевнено, хоч усередині все стискалось від втоми. Вона спала кілька годин, і лише кава тримала її на ногах. Алекс сидів навпроти — серйозний, мовчазний, його погляд час від часу ковзав по її обличчю, коли вона пояснювала хід дослідження.

— Як бачите, ми опитали всі зазначені цільові аудиторії, навіть ті, які вважались складно доступними, — сказала Мія, клікаючи на наступний слайд. — Це відкриває можливість створити якісну анкету для кількісного дослідження й зменшує ризики похибки…

— Але при цьому точність знизилась, — перебила її Моніка.— Якщо я правильно бачу, на цьому етапі ви просто пожертвували якістю заради швидкості.

Тиша в кімнаті загусла. Всі знали, що у Моніки гострий язик, але сьогодні її тон був майже зневажливий.

— Ми не жертвували якістю, — рівно відповіла Мія, повертаючись до неї. — Просто відбувається оптимізація балансу між швидкістю і точністю. Це тимчасовий показник.

— Тимчасовий? — Моніка склала руки. — Чи чергове виправдання? Минулого разу теж були «тимчасові» показники, і ми всі пам’ятаємо, чим це закінчилось.

Мія на мить завмерла. Вона навіть не знала, що відповісти. Звісно, минулого разу справді були проблеми — але тоді це була командна помилка, не її. Проте слова Моніки пролунали так, ніби провал був особисто на совісті Мії.

І саме в цей момент Алекс зробив достатньо показовий гучний видих. В кімнаті одразу стало тихо.

— Моніко, — його голос був спокійний, але в ньому відчувалася сталь. — Я не дозволю, щоб ти говорила з кимось із моєї команди таким тоном.

Жінка підняла брову, але не відповіла.

— Якщо ти маєш зауваження, — продовжив Алекс, — висловлюй їх по суті, не переходячи на особистості. Ми всі знаємо, що Мія — єдина, хто зміг стабілізувати дизайн дослідження за останні два тижні. І якби не її робота, сьогоднішньої зустрічі взагалі б не було.