Глава 11

Мія й сама не зовсім розуміла, як дожила до вечора. Робочий день минув у якійсь дивній напівреальності. Слова колег проходили повз вуха, таблиці з даними розпливалися на екрані, а в голові знову і знову крутився один-єдиний момент. Його губи, його руки, що торкались її щоки, те, як він дивився після поцілунку. Вона не пам’ятала, як дісталася додому, коли купила пляшку вина й закуталася в улюблений плед. Але тепер, сидячи на дивані поруч із Нікою, вона вже вкотре переповідала все, що сталося, наче це була сцена з фільму, а не частина її життя.

— Ти така нудна, мила. Розкажи мені все, пухнааастику! — примхливо простягнула Ніка, підсовуючи келих ближче й розвалюючись на подушках.

— Я вже все розказала, — Мія безсило засміялась, але щоки зрадливо налились рум’янцем.

— Та ну! Ти точно не описала, як саме він тебе поцілував. Це ж важливо для картинки в моїй голові, — Ніка хихотіла, ковтаючи вино.

Мія відвела погляд.

— Це було… — вона затримала подих, шукаючи слова. — Якось несподівано. Я навіть не встигла нічого подумати. Просто… тепло, і все навколо стало тихим.

— Ооо, це звучить небезпечно, — протягнула Ніка, театрально піднявши брови.

— Можливо, — Мія посміхнулась ледь-ледь. — Це було дивно і...приємно. Так приємно, що навіть трохи страшно.

Вона зробила ковток вина, вдивляючись у келих, де ледь хиталася рожева рідина в світлі лампи.

— Є в ньому щось… — повільно сказала вона. — Щось, що одночасно тягне і лякає. Наче він поряд, і водночас, за якоюсь бетонною стіною. Ти відчуваєш його, але не можеш доторкнутись по-справжньому.

— Ммм, класика “забороненого фрукта”, — жартома сказала Ніка, але потім подивилася уважніше. — Як ти думаєш, це просто флірт?

— Не знаю, — чесно відповіла Мія. — З ним усе завжди “не просто”.

Ніка засміялася й вклала голову їй на плече:

— Головне, не закохайся в клієнта, Міє. Це ж не романтична комедія, а реальність.

Мія усміхнулася, але всередині відчула, як щось кольнуло. «Не закохайся», повторила вона подумки. Потім Мія перейшла до історію про те, якого кольору було обличчя Моніки, коли Вікторія і Алекс похвалили її роботу. Ніка хихотіла так голосно, що вино в келиху хлюпнуло через край.

— Стоп, а що ти одягнеш на цю вечерю? — спитала вона, різко підводячись із дивана, ніби це було питання життя і смерті.

— Я ще про це не думала, — розгублено відповіла Мія, притискаючи плед ближче.

— Не думала? — обурилась Ніка, розмахуючи руками. — Ти щооо! Переставай мріяти про цей поцілунок вже! Гайда вибирати наряд. Ти повинна виглядати так, щоб цей айсберг просто розтанув, побачивши тебе.

Мія засміялась, хитаючи головою.

— Ти нестерпна.

— Я просто рятую твоє нудне самотнє життя! — урочисто заявила Ніка. — До речі, куди він тебе веде?

— Єм… я не знаю. Він не казав. — Мія знизала плечима. 

Раптом її телефон задзеленчав і вона взяла телефон в руки. На екрані висвітилось коротке повідомлення:

Алекс:

Вечеря завтра о 19:00. Заберу тебе з роботи о 18:30. Місце — “Merlot”.

— Ооо, Merlot! — протягнула Ніка, миттєво вириваючи телефон із рук. — Це ж найромантичніше та найдорожче місце в місті!

— Ніка, віддай! — Мія підскочила, але подруга вже щось швидко набирала.

— Я просто скажу, що ти теж чекаєш з нетерпінням…

— Ніка, не смій!

— Уже пізно! — вигукнула та, натискаючи “відправити” й стрімко відбігаючи в інший кінець кімнати.

Мія кинулась за нею, намагаючись вихопити телефон, вони обидві сміялись, кричали, зачепили плед, і він упав на підлогу, разом з полупустими бокалами вина.

— Ти зіпсувала все! — жалібно вигукнула Мія, схопивши телефон. На екрані красувалося повідомлення:

Мія:

Чекаю вечері навіть більше, ніж кави. Можливо, завтра я не буду стримувати свій шарм ;)

— Ти з глузду з’їхала! — закричала Мія, їй здавалось що вона ледве могла дихати. — Він подумає, що я хвора!

— Або що ти цікава, — підморгнула Ніка, заливаючись сміхом. — А це ще краще.

Мія поспіхом набрала відповідь:

Мія:

Вибач, це була не я. Це моя подруга, вона… дуже ініціативна.

На кілька хвилин екран мовчав. Потім висвітилось повідомлення від Алекса:

Алекс:

Тепер я навіть більше чекаю вечері. Хочу подивитись, наскільки «ініціативна» ти сама.

Мія завмерла, а потім вибухнула сміхом разом із Нікою, впавши на диван.

— Все, — сказала вона, витираючи сльози. — Мені кінець.

— Тобі не кінець, — відказала Ніка, наливаючи ще вина, благо бокали були цілі. — Це тільки початок. — Промовила дівчина і підмигнула Мії.

Мія ще не встигла оговтатись від витівки Ніки, як телефон на дивані завібрував знову. На екрані миготіло знайоме слово: “Мама ❤️”.