Глава 9

Софі щось активно готувала на кухні — з тією енергією, з якою можуть готувати лише ті, хто хоче створити ідеальний вечір. Чути було, як бряжчить посуд, як на сковороді шипить соус і як час від часу Софі щось наспівує собі під ніс.

— Не підглядайте! — вигукнула вона з кухні, коли Мія спробувала трохи повернути голову, щоб побачити, що там відбувається.

Тим часом Алекс… просто сидів поруч. Несподівано для всіх. Він з’явився з кухлем кави, спокійно опустився на диван поряд із Мією, ніби це було його природне місце в той момент.

— Тобі не треба працювати? — спантеличено кинула йому сестра, виглядаючи з-за дверей.

— Ти виганяєш мене з моєї вітальні? — спокійно спитав Алекс, ледь граючи бровами.

— Я… ні, просто дивно бачити, як ти відпочиваєш, — засміялась вона і зникла назад на кухні.

Алекс нахилився трохи вперед, поклавши лікоть на спинку дивану. Мія сиділа прямо, напружено, намагаючись не рухатись. Вона б навіть звинуватила Софі в тому, що та все це підлаштувала, але вираз обличчя дівчини — чисте здивування — доводив, що плану тут не було.

Декілька хвилин вони сиділи майже в тиші. Лише звуки кухні та аромат обсмаженого часнику заповнювали повітря. Атмосфера була… складною. Не ворожою, але такою, де кожен рух здавалося надмірно гучним.

— Як робота? — раптом спитав Алекс, злегка відкашлявшись.

Мія моргнула.

Серйозно? Ми зараз будемо говорити про роботу?

— Ем… все стабільно, — відповіла вона, злегка знизавши плечима. — Ваш дослідження добре тримає темп, до речі.

— Моє дослідження, — повторив він, трохи задумавшись. — Я чув, що ти зробила непогану програму дослідження для Neirovia. Вікторія хвалила.

Мія ковтнула. Від його голосу — рівного, спокійного, з тим легким хрипом, який чомусь змушував серце битися швидше — її трохи кидало в жар.

— Приємно чути, — промовила вона коротко.

Кілька секунд тиші. Софі заспівала з кухні якийсь уривок пісні, явно намагаючись розрядити повітря. Мія посміхнулась, глянувши в той бік, і тоді сказала:

— Вона неймовірна, твоя сестра. З нею… якось просто.

Алекс перевів погляд із чашки кави на неї. Довго мовчав. Потім зітхнув і промовив тихо:

— Так. Я не бачив її такою щасливою… навіть не пам’ятаю, коли востаннє.

Його голос був інший — щирий, без захисної іронії. Мія помітила, як він стиснув пальці на чашці, наче збирав думки. Тут він був..інакшим чоловіком. Поряд з Софі, зі своєю сестрою, які так любить. 

— Якщо чесно, — продовжив він, — я не хотів давати їй твій номер. Не тому що ти… — він зробив коротку паузу, — не тому що щось не так. Просто… я завжди намагаюсь обмежувати її коло. Захищати від людей, які можуть зникнути.

— А я виглядала як людина, яка зникне? — з легкою посмішкою спитала Мія.

— Ти виглядала як людина, у якої і без цього вистачає турбот, — відповів Алекс чесно. — Але я радий, що помилився.

Мія не знала, що сказати. Усередині щось м’яко стислося — від того, як просто й без пафосу він це сказав.

— Я теж рада, — лише й промовила вона, трохи опускаючи погляд.

І саме в цей момент Софі з тріумфом вигукнула з кухні:

— Готово! Ви ще не встигли пересваритись?

Мія і Алекс одночасно засміялись — коротко, майже синхронно.

Вони піднялися з дивану, і Мія, ледь помітно шкутильгаючи, рушила за Алексом до великого столу у вітальні.

Софі металася між кухнею і столом, зосереджено, але з блиском у очах — видно було, що хотіла, аби все вийшло ідеально. На столі вже стояли салати, свіжий хліб із розмарином, тарілки з пастою, запеченою куркою та овочами, ароматними соусами. В повітрі змішався запах вершкового масла, базиліку та теплого хліба.

— Тобі допомогти? — спитала Мія, дивлячись, як Софі намагається одночасно розлити напої і дістати виделки.

— Ні-ні, все під контролем! — махнула та рукою, усміхнувшись.

Алекс тим часом підійшов до столу і, не кажучи нічого, відсунув стілець для Мії.

— Дякую, — тихо сказала вона.

Він лише коротко кивнув.

Уже за кілька хвилин усе було готово, Софі гордо сіла навпроти, глянувши на них із таким виразом, ніби щойно виграла кулінарне шоу.

— Ну що, смачного! — вигукнула вона.

Розмова спочатку була легкою й жартівливою — Софі захоплено розповідала про улюблені кухні світу, жартувала, що могла б бути шефом, якби не алергія на морепродукти. Мія підтримала тему й заговорила про мексиканську кухню, яку обожнювала за яскраві смаки, і розповіла історію, як колись удома спалила сковорідку, готуючи буріто.

— Серйозно? — сміялась Софі.

— Уяви собі, вся кухня в диму, мама кричить, а я стою з цією сковорідкою і кажу: «Все під контролем!»

— Звучить як я з панкейками, — підтримала Софі.

Алекс сидів мовчки, спершу просто слухаючи. Але згодом втягнувся — почав сперечатися з ними про те, що французька кухня недооцінена, а найкращий смак — у простоті.