Глава 8

Останній тиждень був… ну що ж, він був спокійним.

Занадто спокійним.

Після того дня, коли Мію збила машина, коли вона познайомилась із Алексом Крамаром, а потім — з його сестрою, яку фактично витягла з халепи, життя ніби навмисне пригальмувало.

Жодних пригод.

Жодних драм.

Тільки звичні будні — робота, звіти, кавові перерви з Нікою, вечірні зідзвони з мамою, і рідкісні моменти, коли вона дозволяла собі просто… мовчати.

Алекс не з’являвся.

Взагалі.

По роботі вона спілкувалась лише з Вікторією Веллер, яка раз чи двічі писала в робочому чаті, — чітко, по суті, без жодних натяків на його присутність. І часом Мії навіть здавалось, що той вечір, коли все закрутилось, був лише дивним сном.

Але час від часу, коли нога боліла після довгого дня, біль нагадав їй, що це не сон.

Того ранку кур’єр нарешті привіз обіцяний бандаж. М’який, надійний, легкий — і, треба сказати, справді зручний. З ним ходити було легше, і Мія навіть посміхнулась подумки: «Хоч щось він зробив правильно».

Та одна приємна несподіванка все ж сталася.

В обід наступного дня після того вечора вона отримала повідомлення.

Софі 🪻:

Привіт… це Софі. Сподіваюся, не турбую. Просто… хотіла ще раз подякувати за ту ніч.

Мія 🐾:

Привіт, сонечко. Турбуєш? Ти жартуєш, я якраз про тебе думала! Як ти?

Софі 🪻:

Краще 🙂 Алекс трохи з мене зняв шкіру за те, що пішла сама, але нічого. Тепер я офіційно під домашнім арештом 😅

Мія 🐾:

Знайомо. Хоча я б і не сперечалась з таким наглядачем 😂

Софі 🪻:

Ти навіть не уявляєш. Але все одно — дякую. Якщо б не ти…

Мія 🐾:

Якщо б не я, то хтось інший. Головне, що ти в безпеці 💛

Відтоді вони почали переписуватись майже щодня. Софі виявилась напрочуд світлою дівчиною — жвавою, допитливою, з гарним почуттям гумору. Її наївність поєднувалась із несподіваною проникливістю. Мія ловила себе на тому, що посміхається до телефону, читаючи її повідомлення.

У п’ятницю після роботи Софі написала знову:

Софі 🪻:

Міє! Ти любиш сучасне мистецтво?

Мія 🐾:

Залежить від того, чи треба робити вигляд, що я його розумію 😅

Софі 🪻:

😂 Чудово. Бо сьогодні відкривається виставка «Архітектура емоцій». Кажуть, неймовірно красива. Підеш зі мною? Пліз-пліз-пліз!

Мія 🐾:

Вечір п’ятниці, мистецтво і компанія юної бунтарки? Гаразд, я в грі.

Вони домовились зустрітись біля входу.

Коли Мія приїхала, Софі вже чекала — у світлому льняному костюмі, з невеликим рюкзаком через плече і безтурботною усмішкою. Волосся, зібране в неохайний пучок, вибивалось пасмами й ловило вечірнє сонце. Вона виглядала молодше, ніж є насправді.

— Міє! — вигукнула Софі, радісно махнувши рукою. — Я боялась, що ти передумаєш!

— Не могла ж я підвести свою улюблену врятовану, — засміялась Мія.

Обидві дівчини посміхнулись та зайшли до галереї, де повітря пахло кавою, свіжою фарбою і полірованим деревом. На стінах — інсталяції зі скла, металу, світла. Деякі — абстрактні, інші — чіткі, лаконічні.

— Ти тільки глянь, — прошепотіла Софі, завмираючи перед конструкцією з прозорих панелей, у яких відбивалося небо. — Наче всередині хтось залишив частинку літа.

Мія дивилась на неї і ловила себе на тому, що їй приємно бути поруч. Поруч із кимось настільки живим.

— Ти знаєш, Софі, — сказала вона тихо, — я давно не бачила, щоб хтось так щиро радів простим речам.

— А ти просто забула, як це, — відповіла дівчина з усмішкою. — Але нічого, я тебе навчу.

Вони ще довго блукали між залами, сміялись, сперечались про сенс мистецтва, і навіть зробили кілька фото разом — перші, на яких Мія за багато часу виглядала по-справжньому спокійною.

Вечір тягнувся м’яко, наповнений світлом і теплом — наче життя, нарешті, вирішило зробити паузу й дати Мії перепочити.

Виставка затягнула їх обох.

Мія навіть не помітила, як минуло три години — світло, кольори, ледь вловимий запах фарби й скла, тихі голоси, музика, що ледь звучала у фоні — усе створювало відчуття, ніби вони опинились у маленькому всесвіті, де час сповільнився.

Софі не втрималась — у крамничці при галереї вона накупила сувенірів майже на сто євро: чашку з копією інсталяції, магніти, блокнот і якусь дивну скляну фігурку, яка переливалась усіма кольорами веселки.