Глава 1

З самого ранку вже все пішло не по плану. Погода всю ніч була просто жахливою, не допомогли навіть беруші та щільні штори, Мії вдалось заснути тільки під ранок і вона прокинулась на 40 хвилин пізніше ніж потрібно.

Потім вона пролила чай прямо на новенький, випрасований з вечора, діловий костюм. Мія ненавиділа запізнюватись, тому дуже спішила і все буквально випадало в неї з рук.

— Трясця, просто чудово!- Голосно прокричала лайку дівчина, коли розмазала чорну туш по повіку в марних спробах прикрити макіяжем сліди безсонної ночі на своєму обличчі.

В момент коли автобус запізнився, вона вже змирилась з думкою, що це просто не її день. Запізнюючись майже на 40 хвилин, дівчина перебігала перехрестя біля високої будівлі, в якій працювала. Якого біса все йде не так саме тоді, коли це питання життя і смерті. В даному випадку це питання її життя у фірмі.

Сьогодні надважлива зустріч, до якої дівчина готувалась місяцями. Повинен приїхати директор великої фірми з її рідного міста, тому сьогодні вона повинна бути не тільки асистентом головного менеджера, а ще й перекладачем. Цей контракт неабиякий важливий для маленької компанії, в якій вона працювала, тому керівництво, м'яко кажучи, тисло на неї, особливо її безпосередня начальниця, Моніка.

Ох, вона була складною людиною, вимогливою, та іноді, занадто прискіпливою. Та Мія закривала очі на деякі труднощі в спілкуванні через великий досвід, який отримувала від своєї наставниці. Тому дівчина вже було морально готувалась до того, що зараз вислухає в свою адресу за це запізнення в такий важливий день.

У своїх думках та бажані встигнути, туди, куди вже встигнути неможливо, дівчина навіть не подивилася по сторонах, коли перебігала перехрестя, адже ось, ще трошки і вона буде в офісі, залишилось перейти якусь дорогу і вона буде в місці призначення. 

Та наступне що вона почула, це дзвінкий звук, крики якихось людей. Повернувши голову на звук, її очі засвітило від білого світла, вже потім, коли дівчина опинилась на гарячому від сонця асфальті, вона зрозуміла, що то були фари машини, яка її ледве не  збила.

Мія була в шоці, її дупа боліла, від страху її ноги різко підкосились і вона гепнулась на дорогу з усієї сили, здається в неї починає боліти нога, яка напевне постраждала під час падіння. Дівчина намагалась прийти до тями і зрозуміти, що робити далі, як з чорної автівки, перед якою лежала дівчина, вискочив чоловік. Перше, що вона помітила, це сірі очі, які просто палали. Дівчина хотіла щось сказати, та не встигла, вона буквально втратила можливість говорити від люті, яку побачила.

— "Verdammt, du bist verrückt geworden! Wohin rennst du, ohne auf die Seite zu schauen? Noch ein bisschen, und ich hätte dich fast überfahren!”*- Тоненька вена на його лобі з лівої сторони пульсувала і чітко транслювала усю його злість. Та Мія все ще була в шоці і не могла вимовити жодного слова

— Hey, lebst du?  Verstehst du mich?*- Чоловік намагався достукатися до дівчини, але та все ще перебувала в прострації.

— Господи, може ти глуха?  Що з тобою не так?- Вже буквально від відчаю промовив чоловік українською, думаючи, що його не розуміють. Мія ніби вийшла з трансу, коли почула рідну мову. Спочатку вона здивовано підняла на нього очі, намагаючись зрозуміти його останню репліку, а потім нарешті дівчинка повернулась до себе самої. До неї почав доходити сенс того, що відбувається і Мія розізлилась не на жарт.

— Не глуха я,- виплюнула дівчина,- а ти, здається сліпий! Може навчишься їздити, довбню? Ти мене ледве не вбив!- голосніше ніж треба, промовила Мія і скинула з себе чужі руки, які все ще тримали її за плечі, з того моменту як він підняв її з асфальту.

На обличчі чоловіка декілька секунд була маска здивування, але він доволі швидко взяв себе у руки, поправив свій бездоганний чорний костюм і відійшов на пару кроків.

— Якщо б ти дивилась по сторонам, дівчинко, то побачила, що ти перебігала дорогу у три смуги на червоний, скажи спасибі, що в мене ЧУДОВИЙ зір і ти не померла, і в тебе тепер буде шанс вивчити мову країни в який ти знаходишься і відповідати на питання, коли тебе запитують. — Лице цього покидька вмить стало беспристрасним, це його “дівчинко” викликало у Мії липкий холодок по шкірі. Чоловік перед нею, який ще хвилину назад кричав і злився, тепер нібито одягнув маску і став холодніше ніж антарктида.

Якщо б дівчина не була собою, то вона б навіть злякалась, але це лише викликало в неї майже сказ. Та хто він такий, чорт забирай!? Він її ледве не вбив, а тепер ще ображає. Тільки вона приготувалась почати суперечку і показати цьому нахабі де його місце, він знову не дав їй це зробити:

— В мене немає часу вести ці пусті балачки, дівчинко. Ти забилась? Сідай в машину і я відвезу тебе до лікарні, чи йди куди йшла,- він повільно провів поглядом по всьому її тілу з голови до ніг, в цей момент дівчина відчула себе голою, - бачу, ти кудись дуже спішила, не завадило б макіяж поправити.- ліниво додав чоловік

— Та як ти…Як взагалі…Що ти собі дозволяєш, пішов ти!- Це все на що Мії вистачило сил, вона викрикнула ці слова нахабі в обличчя, розвернулася і пішла до будівлі. Нога трішки починає боліти і, можливо, лікар би їй не завадив. Але вона краще б ще раз кинулась під машину, ніж провела ще хвилину з цією людиною. 

 Що ж, мразотний від самого початку день не обіцяв стати кращим...