7

Андра ласкаво усміхалася кожній камері по черзі й уникала дивитись на перший ряд, де червоний Юніо Еспата корчив страшні пики, навряд чи обіцяючи їй щось добре.

– Слова не вимагають зусиль, – врешті задумливо промовила актриса, – але іноді вони вириваються з-під контролю… Ви можете звинуватити мене у підробці, інспекторе, але не у вбивстві. Мені шкода вас розчаровувати.

– Пані Лью, ваш утилізатор зламаний. У ньому виявлено сліди отрути, яка вбила Поля Прена, і ваші відбитки на флаконі. Вас уже заарештовано за вбивство, зрозумійте. Питання в тому, чи викрутиться ваш спільник, чи понесе заслужене покарання. Це залежить від вас, ні від кого більше. Якщо ви промовчите, Юніо Еспата відбудеться легким переляком і умовним терміном. Бажаєте його врятувати? Думаю, ваші шанувальники вас не засудять. Почуття – це чудово, навіть якщо платять за них життям.

Актриса легко збігла на трибуну і відштовхнула Ільса від мікрофона.

– Почуттів не існує, – вимовила впевнено. – Поль Прен присягався мені в коханні, але збирався мене вбити. По справжньому. Він тягнув із мене гроші та послуги, поки не зажадав змінити заповіт. Я по його очах бачила, що ним керує божевілля.

– Та чому ж ти така тупа? – вигукнув Юніо Еспата і рвонувся до Андри, щоб безпорадно обвиснути у міцній хватці поліцейського кіборга. – У них нема на тебе нічого вагомого! Зламаний утилізатор не збирає сміття, ти б його навіть відкрити не змогла! Це обман, введення в оману, цілеспрямований тиск, ти могла б позиватися й виграти!

– Я поскаржилася Юну, – ніби не чуючи, продовжувала Андра. – Попросила якось вплинути на Поля. У психлікарню замкнути чи щось на кшталт того… А Юну стало смішно. «Проблема вирішується, коли зникає», – так він сказав. Це гасло його покійного батька. Він подав мені ідею! Юніо Еспата! Я зізнаюсь, інспекторе. Розкажу все. Не тому, що мене мучить совість, не треба виставляти мене жалюгідною! Я ненавиділа Поля всією душею, його потворну дружину ненавиджу досі. Їхні мерзенні діти – найрозпещеніші істоти, яких я будь-коли зустрічала! Але… Ви маєте рацію, інспекторе. Я дурна. Я тільки зараз зрозуміла, що не хочу бути повік зобов’язана сім’ї Еспати! На жаль, до мене не дійшло раніше, що вони за люди… На них не можна покладатися!

– А до більшої частини Віанди це дійшло давно, – стримано зауважив Ільс. – Але краще пізно, ніж ніколи. Отже, щодо ідеї визначились. А чий план?

***

До поліцейської їдальні інспектор потрапив лише перед самим закриттям, але там ще вистачало народу. Співробітники обмінювалися думками і найчастіше співчували нещасній актрисі, яку безсовісні чоловіки довели до злочину. Напевно, схожі настрої звучатимуть і під час судового процесу. Люди схильні виправдовувати красу та закривати очі на важливі нюанси.

– А знаєте, що я думаю? – Офіціант знову приніс «комплімент» від шефа і не поспішав іти. – Андра Лью задумала вбивство три тижні тому, коли взяла отруту, а потім свідомо втягнула в це Юніо Еспату, щоб у випадку невдачі він, як-то кажуть, відмазав її, користуючись сімейними зв’язками. Але молодий Еспата розумніший за батька і насамперед думає про себе. Якби на лаву підсудних сіла Моріона Прен, він промовчав би і продовжив би гребти гроші за участю Андри. Це не спрацювало, і тепер ваш одноденний стажист усіма силами відхрещується від співучасті, а Андра чіпляється за нього, щоб перекласти частину провини. У результаті вони просто втоплять одне одного.

– Хочете знати, що думаю я? – пробурмотів Ільс. – Що гарнір пересолений, стейк не прожарений, а чай як холодні помиї. О так, Юніо Еспата відбудеться умовним терміном, громадськими роботами чи штрафом, до Андри Лью суд теж поставиться поблажливо. Це Віанда. Все передбачувано. Навіть я бажав би шантажисту смерті, а Моріону Прен скоро всі забудуть. Вона не з тих жінок, яким масово співчувають. І ще я думаю, що мені не завадить щось міцніше за чай… Тільки не переживайте за мою печінку, вона в печалі разом із мозком і хоче взяти відпустку.

– Зрозумів, – кивнув офіціант. – Я миттю.

Ільс підсунув до себе стейк і глянув на годинник. Зміна закінчилася, колеги збиралися додому. І так день за днем, рік за роком…

Ранкова кава, погоня за поганим хлопцем, обідній перекус, новина про те, що спійманий учора поганий хлопець викрутився, вечеря як насмішка, погрози від нового поганого хлопця, безсоння, ранкова кава… Гіршої роботи й не вигадаєш, але Ільс втягнувся і вже не міг без щоденного ритуалу.

Зрештою, у світі має бути якась справедливість. Сьогодні це те, що Моріона Прен уникла ув’язнення і не втратила дітей, а завтра і до людей на кшталт Еспати дійде черга.

Інспектор відчував, що цей день близький. За часів Ділена Рокса ніхто не наважився б навіть підозрювати його протеже чи косо дивитися на сина екс-президента! Злагоджений злочин Андри чітко ілюстрував, на яке «правосуддя» вона розраховувала. Всього років п’ять тому це б спрацювало.

Але тепер усе по-іншому! В суспільстві зріють зміни, і одного разу…

Ільс прикрив очі, поринаючи у мрії. В них кожен отримував те, що заслужив.

– Кхе-кхе, – пролунало поруч. – Вибачте, інспекторе, ви не зайняті?

Він неохоче підвів погляд. Перед столом стояла непоказна дівчина з товстою текою і щасливо усміхалася.

– Мене звуть Лайза Грон, я ваша нова стажистка! Дуже рада працювати разом!