1

1

Святослав

Я сидів у барі готелю, в якому зупинився. Допивав черговий келих міцного алкоголю, для чогось просив додавати лід у склянку, та кожного разу примудрявся випити до того поки він розтане.

А що ще мені залишалося робити? Як не топити свої невдачі в алкоголі?

Тіло нестерпно боліло після бійки з Максимом. Губа розбита, пів обличчя набрякло, а одне око зовсім запливло. Дивно, що мене не вигнали з закладу якомога далі, щоб інших відвідувачів не відлякував. Та які вже тут  відвідувачі. Година пізня. Ресторан уже зачинений. Ще бармен мене терпить. Мабуть, сам мій вигляд показує, що мені життєво необхідно тут сидіти і накачуватись алкоголем.

І на що я тільки надіявся? Невже і справді думав, що коли з’явлюся перед нею в цей день з квітами та своїми запізнілими вибаченнями та признаннями в коханні, щось зміниться? Романтик з мене ніякий. Але і не спробувати я не міг.

Таня швидко покинула наше місто, переїхала до Києва.  І вже котрий місяць тут живе. Тільки на Різдво завітала до рідних. Ми тоді поговорили. В черговий раз мені пояснили, щоб не рипався та не шукав зустрічі. Та я не зміг змиритися з тим, що остаточно її втратив. Про що я думав?

День Святого Валентина здавався мені дуже вдалим часом для моїх вибачень. І справді надіявся на вдачу. Я дуже довго штурмував Аліну, подругу Тані, щоб дала мені адрес Тані в столиці. Що я їй тільки не говорив, оббивав пороги її квартири, дзвонив безліч раз, на роботу навідувався.

Та допомога прийшла несподівано. Її чоловік, Стас. Якось вийшов замість Аліни до мене, і просто вручив листок з адресою. Сказав, що також був в такій ситуації, що кожен має право на другий шанс.

І ось я тут. Побитий зовні і розбитий в середині. Більше шансів мені не дано. Усі я ще перед сьогоднішнім походом використав. Роблю останній ковток – пора вже з цим закінчувати, та припинити себе жаліти.

Киваю бармену, щоб розрахував. І поки чекаю, повертаю голову до зали ресторану. Там персонал займається прибиранням. Погляд зачіпається за тендітну фігурку. Все тіло напружується, одразу пригадав Наталю. Вона стала моєю фатальною помилкою, через неї усі мої плани на майбутнє пішли шкереберть.

Дівчина дуже нагадувала її. Схожі рухи, хода. Проте зачіска зовсім не та. В Нати було пряме довге волосся кольору воронового крила. А ця ходила з короткою стрижкою. Та мені здавалося, що це вона. Ніби шкірою відчував. Чекав, що дівчина повернеться до мене обличчям, щоб переконатися в тому, що помиляюся…

Скільки відсотків може складати така випадковість? З дурнуватою посмішкою хитаю головою. І дійсно, годі мені пити.

 Повертаюся обличчям до бару. Коли чую з залу, як одна офіціантка звертається до іншої.

- Наталю, то ми домовились! Ти вийдеш завтра замість мене. Знаю-знаю, в тебе давно не було вихідних, та мені ну дууууже треба. – весь зміст фрази проходить повз мене.

Чіпляюся за це ім’я – Наталя. Хіба може бути такий збіг? Повертаюся і одразу погляд вихоплює цю дівчину. Цього разу мені пощастило більше. Дівчина з короткою стрижкою стоїть до мене боком. Мій зір чіпляється за знайомі риси обличчя. Це вона…

Все тіло спалахує вогнем від злості. Це вона в усьому винна. Так важко було стулити рота, та зробити те, що я їй говорив. Так ні. Повинна була доказувати мені свою правоту. Захотілося стосунки вияснити. Так наче тільки я винен в тому, що трапилося. Ніби сама вона не знала, що я маю наречену, тільки годину як влаштовувала для нас вечірку в честь заручин, а вже через деякий час стогнала піді мною на моєму робочому столі.

А лицеміром виявився тільки я…

Свою справу зробила. Моя наречена почула нашу розмову… і більше Тані в моєму житті нема… а ця. Просто зникла. Коли повернувся в кабінет – і духу її вже не було.

Як втримав своє тіло на місці поняття не маю. Та дочекався поки бармен подав мені рахунок, краєм ока вихопив суму, та кинув подвійну вартість. Чайові, за те, що терпів мою пику стільки часу.

Дочекався поки дівчата закінчать свою роботу. І коли виходили з залу пішов слідом за Натою.

Який біс в мене вселився? Для чого я це робив? Відповіді не мав… Але не випускав спину дівчини з поля зору. В цей момент маніяка якось нагадував. Здалося мені це? Та хотілося сказати їй все те, що не встиг, коли вона так вчасно зникла.

За дівчатами дійшов до службових приміщень. І там в коридорі я й затримався. Приблизно розумію, що їхня зміна дійшла до завершення. Тож є шанс вихопити дівчину перед виходом.

І справді через деякий час дівчата виходять переодягненими. Я ж намагаюся не видати своєї присутності.

- Ти вже викликала авто? – запитала Ната свою напарницю.

- Ой вибач, я забула, що тобі все-таки потрібна машина. Адже за мною Стьопа приїхав. Та нічого. Зараз зроблю виклик. Та тобі потрібно буде почекати. І скажи обов’язково, що я їхала з тобою. – спішить виправитись дівчина, та швидко проходить повз мене.

Наталя наче відчула мій погляд. Зупинилася та глянула в мою сторону. Одразу впіймав її погляд. Деякий час невідривно дивимось один на одного. Вже думав, що вона втече, поспішить за своєю напарницею.

Та дівчина трималася впевнено, навіть зробила крок в мій бік. Але в мить передумала. Різко повернулася та попрямувала до виходу.