Глава 21

ЕСЕНІЯ

Нерви здають, і я опускаю очі першою. Оминаю чоловіка, хочу просто піти, але він ловить мене за талію, коли я рівняюся з ним. Всередині мене все здригнулося від його власницьких дій, і коли я ошелешено підіймаю погляд на нього, він заявляє.

— Кралечко, ключі від будинку потрібно залишити, аби покоївка могла зайти у дім. А ще я викликав клінінгову компанію, аби прибрали другий поверх...

Від його впевненого красивого голосу на моїй шкірі виступили сироти при жарі на вулиці. Але всередині знову закипів бунт. Яке він має право розпоряджатися в моєму будинку...

— На якій основі ти втручаєшся в моє життя? — різко цікавлюся і роздратовано звільняюся з його обіймів. — Хто дав тобі таке право?

— Есеніє, я дію на правах твого бойфренда. — відмахується впевнено він. — А, щодо того, хто дав мені таке право, то це зробив твій батько, перед тим як піти.

Я лише спантеличено кліпаю. Така відповідь вбила мене.

— Руслане...

— Есеніє, припини. Досить допитів. І не потрібно образ. — суворо наказує Сікорський. — Ти питала, чому я сказав твоєму батькові, що у нас стосунки?.. А тому, що після такої ночі кохання, я як порядний чоловік, просто зобов’язаний мати стосунки з тобою.

Від такої божевільної заяви мене пересмикує. Благородний цинік.

— А я просила тебе забути...

— Досить, Есеніє, поїхали, а то ми тут витрачаємо час даремно.

— Даремно?! — розлючено перепитую, заклавши руки на грудях. — Руслане Васильовичу, вас трохи занесло. У нас не може бути стосунків, якщо ви хочете, аби я працювала у вас...

— Есеніє, давай сюди ключ від будинку і поїхали. — суворо наказує Руслан, наче не чує мене.

Дивлюся на нього і вся киплю від злості. Він дратує мене, але я чудово розумію, що протистояти йому не можу. Він уже все вирішив за нас обох. Гаразд. Хай спробує, подивимось, на скільки його вистачить. Бо я постараюся поводитися так само, як він зараз. Не буду чути його і робитиму те, що вважатиму за потрібне. Подивимось, чи йому це сподобається.

Мовчки простягаю Сікорському ключ від свого будинку та, розвернувшись, спускаюся сходами вниз, через плече кинувши.

— Те, що ви викликали клінінгову компанію, Руслане Васильовичу, прекрасно. Але в мене немає коштів, аби оплатити їхні послуги, тож доведеться це зробити вам.

Йду до воріт, намагаючись впорядкувати емоції. Сікорський йде поруч і просто мовчить. Мене це мовчання влаштовує. Біля воріт він передає мій ключ кремезному чолов’язі і наказує простежити, аби все пройшло на найвищому рівні, а також просить зробити дублікат мого ключа. Цікаво, навіщо?

Коли сідаємо в машину, обоє на задні сидіння, він ставить мене до відома.

— Есеніє, ми спершу їдемо в офіс. Там я поспіхом ознайомлю тебе з усіма нюансами твоєї роботи і поїдемо у справах.

— Прекрасно. Головне не порушувати робочу етику. — відмахуюся я, зависнувши у телефоні.

— Я почув тебе, кралечко. — суворо кидає він на мої слова.

Я щиро на це сподіваюся. Коментую мовчки. І стараюся зосередитися на одній із соцмереж. Але внутрішній неспокій не дає розслабитися.

Коли приїжджаємо в офіс, уже не до мереж. Я змушена покинути телефон і, піднявшись в офіс Сікорського, відчуваю, як нервова напруга від пильних поглядів тільки зростає в мені. Ловлю на собі пильні погляди як чоловіків, так і жінок.

Я можу помилятися, але щось мені підказує, що атмосфера в цьому тераріумі ще та. Схоже, нелегко буде прижитися. Але я і не намагатимусь комусь сподобатися. Судячи з усього, мені краще ні з ким тут на особисті теми не спілкуватися. Бо логіки Сікорського я зрозуміти не можу, відповідно мені потрібно бути дуже обережною. Ще й при тім, що досвіду роботи з колективом в мене немає взагалі.

Опинившись у приймальні, Руслан одразу садить мене за стіл секретарки і починає вводити в курс справи та моїх прямих обов’язків.

Він поводиться холодно, вимогливо, але наче ненароком старається торкнутися мене: то коли теки бере, то коли я воджу мишкою, накриває мою руку своєю. І я переконана, робить він це навмисно, бо від його доторків я здригаюся, а тіло охоплюють дивні відчуття.

Мені навіть уявити складно, як я та працюватиму у нього, якщо вже буквально від кількох хвилин мене накрили такі емоції, яким я не можу дати раду.