Глава 11

ЕСЕНІЯ

Не витримавши погляду цієї двометрової харизми на собі, таки йду кабінетом. Краєм ока бачу, як чоловік оглядається за мною.

— Кралечко, а позавчора увечері ти була по-іншому налаштована...

Мене це зачіпає, але я не збираюся тут сповідатися перед ним. По суті, не зобов’язана. Зупиняюся, хмикаю та показово обертаюся. Намагаюся, аби голос звучав надто впевнено.

— Звісно, по-іншому. Я шукала собі розвагу. І, знаєте, навіть у страшних думках не могла подумати, що той, хто буде мені розвагою на одну ніч, раптом виявиться моїм босом...

В кабінеті повисає небезпечна тиша. На обличчі Сікорського застигає гримаса ступору. Схоже, я зламала його систему гіперособливості і поклала його чоловіче его менше, ніж за хвилину. Але це самозахист у даному випадку. Аби не розсміятися, обертаюся та, намагаючись стримати емоції, далі крокую кабінетом.

— Послухай, каро небесна, ти з якої галактики звалилася? Ти що собі дозволяєш?

Все. Холерик в мені не витримує, і я зриваюся сміхом. І доки я не можу заспокоїтися, Руслан дивиться на мене такими очима, наче я притрушена на всю голову. На його обличчі, здається, жоден м’яз не поворухнувся. Він занадто суворий.

Заспокоююся і цілком серйозно та з надією питаю.

— То що? Я провалила співбесіду? Тепер я можу йти? Я ж вам не підходжу?.. Так?! — я переконана, що тепер він попросить мене піти.

— Ні. — суворо гримає він і наказує. — Присідай, обговоримо умови співпраці.

Я шокована. Справді не чекала на такий поворот подій. Звісно, я не в тому положенні, аби викидати коники і все таке, але я не дозволю собою потурати. Бо якщо я не знайду роботу, то буду змушена вивести всі кошти з онлайн-валюти та почну власну справу, не зважаючи на втрати. Не хотілося б квапитися, бо я багато втрачаю, але якщо іншого виходу не буде, я буду вимушена приймати радикальні дії.

— Руслане, я залишуся працювати у вас... Але за умови, що після таких пікантних подій у нашому житті ми обговоримо особисті кордони, перш ніж починати співпрацю. Для мене це важливо. Та якщо ви не готові до цього діалогу, розмову продовжувати немає сенсу.

Повисає затяжна напружена пауза, яка шалено хвилює мене. Сікорський дивиться на мене надто пильно, здається, навіть не моргає. Але при своєму хвилюванні я налаштована рішуче. Я люблю чіткість. І в даний момент мені потрібна робота, а не розваги.

— Есеніє, невже тобі було так погано зі мною цієї ночі? — різко розтинає тишу відверте запитання Сікорського.

Хмикаю і пильно дивлюся на чоловіка. Наче дорослий, тямущий, а ставить такі дурнуваті питання. Зітхаю та з хвилину підбираю слова, аби доступно йому все пояснити.

— Справа не в цім, Руслане. — нервово зволожую вуста, бо говорити нелегко. — Аби ми могли нормально працювати, ми обоє повинні забути про цю ніч назавжди. Наголошую, для мене це страшенно важливо. Бо я поєднувати приємне з корисним не планую та не збираюся. Для мене важливі чіткі межі особистого, які ніхто порушувати не буде. Але якщо ви не готові...

— Присідай, поговоримо, — різко перебиває мене чоловік та з невдоволеною гримасою присідає за свій робочий стіл.

Пильно дивлюся на нього. Я не налаштована до цієї розмови, мені було б легше піти та забути це, як жахливий сон, але...