Глава 10

ЕСЕНІЯ

Крики за дверима мене дратують. Мені хочеться встати та піти, але я розумію, що навряд чи Сікорський мене відпустить. Не можу всидіти на місці. Емоції не дають дихати. В душі не можу впоратися з соромом. Я чомусь вважала, що ніколи більше не зустрінуся з цим чоловіком. Навіть при тім, що мріяла про нього. Але такої зустрічі я уявити не могла.

Таки піднявшись, повільно крокую до того ж вікна, де нещодавно стояв Руслан. Зупиняюся. Погляд прикипає до міста внизу, а я ловлю себе на тому, що Сікорський повинен розуміти, що я не можу у нього працювати після всього, що у нас було. Це неприпустимо та цілком логічно.

Здригаюся, коли двері різко прочиняються і в кабінет хтось входить. Кроки наближаються, а я вся з’їжуюся. Мені страшно.

— Есеніє, присядь, будь ласка.

Наказовий тон чоловіка змушує мене обернутися. Мене дратує, що він отак все вирішив за мене. Я прийшла на співбесіду, а не одразу на роботу. Тому, прогнавши всі свої емоції, вирішую діяти холодно та радикально. Заглядаю в великі очі нереального красеня, в яких палають суворі вогники, і випалюю.

— Руслане, я не можу у вас працювати, після... — замовкаю. На мить опускаю повіки і знову продовжую. — Це не каприз, чи істерика. Це здорова логіка. Тому відпустіть мене і доки не пізно поверніть котрусь з дівчат. Я...

Замовкаю, бо чоловік так несподівано робить крок мені назустріч, а я, злякавшись, відступаю та впираюся в підвіконня. Наші погляди зустрічаються, і я відчуваю, як хвилювання осідає згустком у сонячному сплетінні. Налякано кліпаю, коли чую впевнений та незворушний голос Руслана.

— Есеніє, мені потрібна ти.

Нервово зволожую вуста та розгублено кліпаю, я не маю права та й не можу на це погодитися.

— Руслане, але...

— Без, але, Есеніє. Місце мого особистого секретаря у цій компанії — твоє.

Ковтаю згусток, що утворився у горлі. Не можу контролювати емоції, бо близька присутність цього чоловіка занадто хвилює. Здається, навіть повітря наелектризувалося навколо нас. Саме тому я не можу погодитися на цю роботу.

— Руслане, ви зараз поводитеся, як капризна дитина. Ви ж дорослий чоловік, і маєте розуміти, що особисте та роботу змішувати не варто.

Сікорський, примружившись, пильно дивиться на мене з хвилину, а тоді суворо заявляє.

— Есеніє, рішення тут приймаю я. І не потрібно мені вказувати. Зрештою я нічого не змішую, а просто поєдную корисне з приємним.

Хмикаю і невдоволено фиркаю.

— Це одне й те ж. І я вам не вказувала, а поставила перед фактом. Після того, що між нами було, я у вас працювати не залишуся.

Роблю крок, аби піти від чоловіка, і в цю ж мить опиняюся в міцному полоні Сікорського. Тіло миттєво збивається у грудку, і страх лише посилюється. Я боюся себе, боюся його. Ще страшніше — боюся розслабитися та проявити слабинку.

— Дівчинко моя, ти не зрозуміла, ти вже у мене працюєш. Тож припини передувати та повчати мене. — він примружує одне око і додає. — Як ти там казала, я дорослий чоловік і чітко знаю, чого хочу. Тому запам’ятай важливий нюанс, — я ніколи не нехтую своїми бажаннями та потребами.

Налякано підіймаю погляд і тону у його смарагдових очах, які гіпнотизують. Мені стає страшно від усвідомлення того, що цей чоловік налаштований надто рішуче. Від його відвертості кров у венах пульсує. В його обіймах дихати стає важче. Тіло охоплює тремор. Спроба звільнитися увінчалася невдачею, і мене охоплює паніка. Потай я не проти працювати у цього чоловіка, але після цієї ночі, я не можу собі дозволити таку розкіш. Бо ж чудово розумію, якою буде наша співпраця, і мене це геть не влаштовує.

Зволожую пересохлі від нервів вуста, таки звільняюся з його обіймів і, відступивши від нього, заявляю.

— Руслане, я теж чітко знаю, чого хочу, а чого ні. А ще чудово розумію наслідки нашої співпраці. Бо одна справа — це розвага, а інша — коли це на постійній основі. І мене це не влаштовує. Тож якщо я вже у вас працюю, то нам варто обговорити особисті кордони. Бо в іншому випадку, наздоганяйте отих красунь з довгими ногами...

Сікорський надто пильно дивиться на мене згори вниз. Можу собі уявити, що він подумав. Але хай думає, що хоче. Я налаштована рішуче.