Глава 3

ЕСЕНІЯ

Прокинулася я від спраги. Ледь вибралася з-під важкої руки чоловіка, який щось пробурмотів і повернувся на бік. Я повільно сіла на ліжку, притиснувши коліна до грудей. Усвідомлення приходить повільно. От зараза, я таки провела ніч з незнайомцем. Мені було дуже добре з ним, але зараз так соромно за оте гріхопадіння. Потрібно вшиватися звідси, доки не пізно. А то він зараз прокинеться і захоче продовження. Ні. Ні. І ще раз ні. Досить.

Обережно опускаю ноги на підлогу і максимально тихо встаю. Наосліп збираю свої речі. Підсвічую собі смарт-годинником. Хапаю сумочку та взуття і з шаленим серцебиттям тихо покидаю кімнату.

Опинившись в коридорі, видихаю. Порившись в сумочці, дістаю телефон і підсвічую собі ним. Вибравшись з будинку, вдихаю ранкове прохолодне повітря. З’їжившись від прохолоди, ловлю себе на тому, що не люблю такі ранні години.

Обіймаю себе руками, бо чомусь надто холодно, та йду до воріт. Довелося розбудити охоронця, аби випустив мене.

Доки сонний чоловік відчиняє мені ворота, оглядаюся і усвідомлюю, що мій незнайомець таки солідно не бідує. Тут такі апартаменти — напевно, він солідний дядько. Але що мені до них. Я тут вперше і востаннє.

Опинившись за ворітьми, видихаю і одразу викликаю таксі. Але не чекаю машину, а загуглила, куди йти, і йду до виходу з кварталу. Чомусь не хочу, аби мене хтось побачив під ворітьми цього Руслана. Якщо, звісно, це його справжнє ім’я.

Намагаюся не думати про те, що сталося, повільно крокую тротуаром вздовж доглянутих дворів. І все одно не можу зрозуміти, як подруги почуваються так комфортно з новими партнерами. Мене докори сумління гризуть, хоча цей Аполлон просто вогонь. Але я звикла дивитися правді у вічі, це була лише розвага. І, напевно, такі красунчики не для життя. Напевно, вони створені, аби отак жити, кожної ночі бути з іншою. Зітхаю, прикро. Але, напевно, це погано, коли твій чоловік такий красень. Сто відсотків багато мінусів, бо такий красунчик знає собі ціну, має завищену самооцінку, і жінка завжди буде в тіні. А він ходитиме по дівках, доки користуватиметься своєю популярністю. Ні, я щось таке щастя не хочу.

За роздумами дійшла до в’їзду в квартал. Доки чекала машину, промерзла іще більше.

В таксі трохи зігрілася і, діставшись додому, проспала ледь не до вечора.

Прокинувшись, замовила їжу та набрала подруг. Ми увімкнули конференц-зв’язок. Дівчата підколюють мене, мовляв, оце я собі на вечір красеня склеїла. Розпитують про все, та я лише відмахуюся та висловлюю свої думки стосовно отаких бездумних розваг. Хоча Руслан мені дуже сподобався.

Розмовляли ми доти, доки не привезли моє замовлення, і вже прощаючись Божена наказує.

— Есеніє, не забудь, співбесіда завтра на одинадцяту. Всі дані в телеграмі. Я ще вчора тобі скинула, але ж ти навіть не відкрила повідомлення...

Дякую подрузі та прощаюся. Я вже забула про ту співбесіду...

Кладу слухавку і, забравши своє замовлення, чи то обідаю, чи то вечеряю. Не знаю. Але поміж тим відкриваю телеграм. Моя співбесіда завтра об одинадцятій. Отже, в мене буде час завтра зібратися нормально.

Тож, повечерявши, беруся за прибирання, я люблю чистоту та порядок. А оскільки клінінг собі зараз дозволити не можу, доведеться прибирати цей велетенський дім самій. Але почну з найнеобхіднішого. І почала я з кухні.

Прибирання так виснажило мене, що я заснула як була, навіть не вмивавшись. Але вже засинаючи згадувала Руслана. Цей мужчина просто нереальний, хоча реально такий не світить мені. А шкода...