Глава 6

ЄСЕНІЯ

Ловлю на собі відвертий погляд привабливого партнера по танцю і ніяковію.

— Есеніє, ти чому одна? У такої кралечки, як ти, мала б бути пара... — на вухо хрипким басом шепоче він.

Зашарівшись рум’янцем, опускаю очі. Не хочу відповідати, але загалом відмахуюся.

— Так склалося.

Руслан кілька секунд дивиться на мене, а тоді питає.

— Може, все ж розповіси? Звісно, якщо це не таємниця.

— Та немає що розповідати, — розгублено відповідаю. — Я кинула нареченого за місяць до весілля, — мій голос звучить зірвано, але я не почуваю за це провини. Навпаки, вважаю, що вчинила правильно. Бо свого життя з цим чоловіком не уявляла.

Красень поруч хмикає і хрипко заявляє.

— Круто. Напевно, на це мали бути причини...

— Звісно, причини були. Але не всі так вважають, — набираю повні легені повітря і додаю. — Але, Руслане, я не хочу про це говорити.

— А чого ти хочеш? — міцніше пригортаючи мене до себе, цікавиться він.

На мить зажмурюю очі. Поруч із цим чоловіком я розтанула. Від його обіймів та душевної простоти мене вабить до нього. А в тілі зароджується нереальна пристрасть. Відверто заглядаю в його очі і чесно відповідаю.

— Хочу забути про все на світі.

Мій новий знайомий пильно дивиться на мене. І цілком серйозно питає.

— Ти зараз не жартуєш?

На його слова лише всміхаюся, а він за секунду міцніше притискає мене до себе. Танець закінчився, але він не відпускає. Відверто дивиться мені в очі та висуває пропозицію.

— Пропоную поїхати до мене. Чи, може, ти проти?!

Пильно дивлюся на красеня, напевно, з хвилину. Він зрозумів мій натяк. І я справді не проти з ним впасти у гріх. Хоча іще вагаюся, але мої бажання надто сильні.

— Не проти, — випалюю, обірвавши свої вагання.

— То поїхали, чи, може, бажаєш залишатися іще тут?

Ні, не хочу. Хочеться опинитися подалі від шуму та галасу. Лише удвох із цим чоловіком. І насолодитися його присутністю сповна.

Підіймаю на нього погляд і зірвано видихаю.

— Ні, я не хочу тут залишатися. Краще поїхали.

Він нарешті відпускає мене з такого приємного полону та за руку веде до нашого столика. Забираємо наші речі і покидаємо заклад.

Вже за кілька хвилин, йдучи за руку, опиняємося на стоянці. Тут так добре, подалі від клубу, де безперестанку гудуть баси.

Руслан міцно тримає мою руку, і мені на мить здалося, що в мене все добре. Жодних проблем не існує. Що поруч цей чоловік і у нас все серйозно. Але це хибне відчуття безпеки вводить мене в оману. Це мої бажання, яким, схоже, не судилося здійснитися. Бо насправді ми скрасимо сьогоднішній вечір одне одному, а, можливо, й ніч. А на завтрашній ранок навіть не згадаємо одне про одного. Мої подруги так і живуть постійно, а для мене такі стосунки-одноденки вперше. Вони ніколи мене не приваблювали, але спробувати варто. Я ж нічого не втрачаю.

Руслан зупиняється і миттєво полонить мене в своїх обіймах. Моє тіло тріпоче від його дій. Чоловік відверто заглядає в мої очі згори вниз під світлом нічного ліхтаря і хрипко заявляє.

— Есеніє, я хочу тебе поцілувати.

У мене перехоплює подих. Тремор охоплює тіло. Я до запамороки хочу цього поцілунку. Мій голос миттю сів від шалених бажань, і я лише тихо випалюю.

— Поцілуй.

Полон Руслана стає міцнішим, і моїх вуст торкаються його гарячі губи, цілуючи мене спочатку ніжно, а потім вимогливо та пристрасно. Відчуваю, як дрібне поколювання розноситься тілом, пробуджуючи у мені шалене бажання забути про все на світі з цим чоловіком та бути з ним одним цілим.

Не пам’ятаю, як ми сіли в авто і як дісталися до будинку Руслана. Я взагалі мало що пам’ятаю, бо такої шаленої пристрасті мені іще не доводилося відчувати. Потрапивши в одну з кімнат, ми віддалися гріху повністю. І моє бажання забути про все на світі нарешті здійснилося. Я потонула у морі ніжності та нереального задоволення.