Глава 5

ЕСЕНІЯ

Видихаю. Не знаю, як мені бути, але чомусь цей незнайомець мене розсердив. Тому в голові вже підшукую слова, як культурно його спровадити. Але не встигаю сказати нічого, бо чоловік випереджає мене.

— Красунечко, ти вже пів години тут стоїш. Он промерзла вся... Може, у тебе щось трапилося?

Різко повертаю до нього обличчя й без зайвої делікатності питаю у відповідь.

— Ти з якою метою цікавишся? Мабуть, шукаєш розвагу на вечір?..

Обличчя незнайомця миттєво змінилося. Напевно, не очікував почути таку різкість. Мабуть, гадав, я попливу від його чар. Знявши брову, чекаю його реакції, бо, схоже, цей мен завис від моєї люб’язності. Походу, я зламала жорсткий диск в його мізках.

— Взагалі-то так. — досить впевнено відповідає він і питає. — А ти чому така колюча?

— Було об кого поколотися. — відмахуюся і безцеремонно питаю. — Вибач за відвертість, ти одружений?

— Ні.

Хмикаю, бо на іншу відповідь я не чекала, але байдуже продовжую свій допит. Бо він непогана партія на вечір. Я практикую такі розваги, але сьогодні мені хочеться спробувати щось нове, незвичне.

— Дівчина є?

— Є, але це вже питання. Ми посварилися...

— Тому ти вирішив розважитися?.. — питаю з неприхованою неприязню.

— Ні. Просто набридло бігати та виправдовуватися. Мене звинувачують у зраді. Тож хочу, аби це звинувачення нарешті стало дійсністю.

Не зовсім вірю незнайомцю, але не виключаю, що таке цілком можливо.

— Руслан, — простягає руку мені чоловік.

— Есенія, — теж простягаю руку.

Здригаюся, коли моя прохолодна рука опиняється в гарячій широкій долоні. Наші погляди зустрічаються, і чоловік зауважує.

— Красиве в тебе ім’я, Есеніє.

— Дякую!

— Може, потанцюємо, — одразу питає він.

Я не горю бажанням погоджуватися. При тім, що він справді надто красивий, щось не хочеться стати його розвагою на вечір. Хоч і я сама не проти розваги та, мабуть, краще не варто. І так проблем забагато. Ще потім доведеться від його ревнивої дівчини відбиватися. Звісно, якщо він сказав правду.

— Ходімо, Есеніє. — просить Руслан, тримаючи мене за руку. — Це ж просто танець. Зрештою, ти хоч трохи зігрієшся.

Видихаю і з хвилину, примружившись, дивлюся на чоловіка, а тоді випалюю.

— Гаразд. Потанцюємо. Щиро сподіваюся, твоя дівчина не заявиться сюди та не зіпсує мені зачіску.

— Вона за кордоном. Надто сильно образилася на мене. Заявляє, що не повернеться. Тож не хвилюйся, я, по суті, холостяк.

Набравши повні легені повітря, видихаю його. Бо чомусь здається, що цей привабливий чоловічок щойно навішав мені локшини на вуха. Але, якщо чесно, вона звучить переконливо.

Чоловік, пригорнувши мене за плечі, веде у клуб, де на повну силу гримить музика. Від потужних басів аж вікна вібрують.

Коли опиняємося всередині, здригаюся, бо у клубі надто тепло, на відміну від прохолоди вулиці.

До танцювального майданчика ми не дійшли. Мене перехопили подруги. Вони уже не самі, кожна має пару. Божена повідомляє, що оплатила столик та замовлення, і я можу залишатися, бо вони вже їдуть. Мені залишається лише погодитися, бо насправді я рада за подруг.

Знімаю з себе куртку Руслана і віддаю йому, а він, повісивши одяг на руку, пильно заглядає мені в очі і, схилившись на вухо, питає.

— Невже ти передумала танцювати зі мною?

Я лише незгідно киваю головою.

— Тоді ходімо, я покладу курточку і потанцюємо.

За кілька хвилин повертаємося на танцювальний майданчик. Саме звучить повільний танець, і Руслан, пригорнувши мене до себе, ніжно веде у ньому. Дивні відчуття охоплюють душу. Поруч з цим чоловіком почуваюся геть по-іншому. На секунду мені здалося, що я знаю його вже давно, а не тільки-но познайомилася. Приємні емоції захоплюють у свій полон. І я ловлю себе на цікавих бажаннях: не хочу, аби цей танець закінчувався. Після Алана у мене не те що стосунків, чоловіків не було. І зараз, танцюючи з цим привабливим красенем, я просто насолоджуюся його присутністю. Мені подобається його обережна ніжність. Вона зваблює.