Глава 3

ЕСЕНІЯ

Впоравшись з приступом образи на батьків, саме хотіла набрати Єву, як дзвонить Божена. Навіть не роздумуючи, знімаю слухавку.

— Привіт, пропажа! — її голос звучить бадьоро та трохи з насмішкою.

— І тобі привіт… — видихаю, намагаючись, не видати себе.

— Ого, що з голосом, Сенечко? Ти ж не ревіла? — одразу насторожується подруга. — Чи таки щось трапилося?

— Божено... — зітхаю і на секунду заплющую очі. — Мені просто потрібна допомога.

— Та говори вже, не тягни, — серйознішає вона.

— Можеш позичити мені грошей? — ковтаю клубок у горлі і від цього прохання почуваюся геть паршиво. — Я потім усе поверну, чесно. Просто зараз взагалі на нулі.

На тому кінці на мить повисає тиша. І я миттєво шкодую про своє прохання.

— Есеніє, ти мене зараз лякаєш, — напружено зізнається подруга. — Ти де взагалі? Поясни, що сталося?

— Я... Я переїхала від батька.

— Що?! — майже кричить вона. — Ти серйозно?

— Абсолютно, — криво усміхаюся. — І тепер у мене немає ні грошей, ні роботи і, здається, навіть нормального життя...

— Так, стоп! Без паніки, — суворо командирським тоном наказує Божена. — Гроші я тобі скину. Кажи, скільки треба?

— Скільки не шкода... — тихо прошу. — Хоча б на перший час. А далі я все поверну. А ще було б чудово якби ти підігнала мені хоч тимчасово фізичну роботу.

Подруга шумно зітхає у слухавку.

— Кошти я тобі зараз перекину, не переживай, — запевняє вона. — Але ти мені все потім розкажеш.

— Обов’язково. — полегшено видихаю.

— І ще, — додає вона. — Ти ж просиш роботу... Ти впевнена, що хочеш працювати? І якщо чесно навіщо воно тобі то потрібно?

— Божено, я впевнена, як ніколи. Мені терміново треба якусь роботу знайти. Будь-що. Аби батько відстав. Бо про мій основний дохід йому знати не треба.

— Зрозуміло. — шумно зітхає вона. — Ну, тут є якраз одна цікава тема, — чути, як вона усміхається. — А вірніше одна цікава вакансія.

— О це добре — зітхаю. — А вакансія яка?

— Досить цікава вакансія, Есеніє. — задумливо тягне вона. — Але одразу попереджаю, робота не з простих.

— Та мені байдуже, ти ж знаєш, що мене нічим не злякати. — видихаю.

Божена теж зітхає і хвилину помовчавши випалює.

— Знаю, Есеніє. Та й робота наче не складна, а саме секретар у дуже престижній компанії, — це теж не просто. Робота серйозна, вимоги високі, але й зарплата відповідна.

— Я згодна. — навіть не міркуючи погоджуюся.

— Есеніє, ти навіть не дослухала...

— Божено, — перебиваю її. — У мене немає вибору. Я згодна. Мені терміново потрібно.

Вона на мить замовкає, а тоді тихо сміється.

— От це я розумію — мотивація. Добре, я запишу тебе на співбесіду. Скину всі деталі трохи пізніше.

— Дякую! — щиро тішуся. Бо навіть не вірила, що от так просто вийде знайти роботу.

— І це ще не все, — раптом додає вона вже зовсім іншим тоном. — Ми сьогодні з Євою йдемо в клуб. Саме тому дзвоню. Ти як? З нами?

— Щооо? — протягую, вдоволено кліпаючи. Але в мене нема коштів. Тому мій запал одразу тухне.

— Не що, а куди. Тобі ж треба розвіятися. — з турботою кидає вона.

— Божено, мені зараз не до тусовок. Бабла нема...

— Бабло не проблема. І це не обговорюється, — перебиває вона. — Єва заїде за тобою. Я зараз їй напишу.

— Я не впевнена... — гублюся.

— Есеніє, — серйозно гримає вона. — Ти щойно перевернула своє життя. Якщо зараз закриєшся в чотирьох стінах — стане тільки гірше.

Мовчу кілька секунд, обдумуючи її слова.

— Добре... — нарешті здаюся. — Я їду з вами.

— От і молодець! — одразу радіє подруга. — Значить, чекай Єву і не кисни.

— Постараюся...

— Все, я побігла. Гроші зараз скину і по роботі напишу.

— Спасибі, Божено! — ще раз дякую їй.

— Потім віддячиш, — жартує вона і скидає виклик.

Дивлюся на телефон, і вже за кілька секунд приходить сповіщення про переказ коштів. Полегшено видихаю. Ну хоч щось сьогодні пішло як треба. Одразу відкриваю додаток та замовляю їжу. Шлунок зрадницьки стискається від самого вигляду меню. Я ж нічого не їла з учорашнього вечора.

Відкладаю телефон і піднімаюся з дивана. Озираюся навколо. Запилений, холодний будинок лякає мене, але я впораюся, бо тепер це нове моє життя. Криво посміхаюся і йду до валіз. Потрібно знайти щось більш-менш пристойне для вечора. Як не крути, а навіть у повному хаосі я не збираюся виглядати як опудало. Не хочу аби хоч хтось здогадувався, що в мене щось не так.