Розділ 18

Ксанті

Коли ми зайшли в кімнату, Ігнісар навіть не зупинився — мовчки пройшов повз мене та зачинився у ванній. Звідти за кілька секунд почувся шум води.

Я лишилася сама. Повільно підійшла до ліжка і, опустившись на край, почала розкладати наші речі. Кожен рух був автоматичний, адже думки безупинно крутилися навколо одного: слів його батька.

Королева Фарсрії... його мати... хвора. І я повинна йому це сказати. Мала б ще там, у замку, але не змогла. І зараз... не знала як.

Я стиснула пальці на тканині сорочки, яку тримала в руках. У грудях усе стискалося від страху. Як йому сказати? Як зруйнувати його віру в те, що вдома все добре? Як не поранити ще більше?

"Ти мовчиш, а тим часом йому стає тільки важче," раптом подумки заговорила моя дракониця.

Я здригнулася. Її голос пролунав несподівано, м'яко, але твердо.

"Я... я боюся," ледь подумки прошепотіла я. "Я не хочу завдавати йому болю."

"Іноді любов — це не оберігати від болю. Іноді це бути поруч, коли біль неминучий," відповіла дракониця лагідно. "Він повинен знати. І він заслуговує, щоб дізнатися це саме від тебе."

Я заплющила очі й глибоко вдихнула.

Вода у ванній стихла, і я почула, як відчинилися двері. Ігнісар вийшов, обмотавши талію рушником. Його шкіра ще блищала від вологи, а на животі чітко виднівся підтягнутий рельєф преса. Я мимоволі ковзнула по ньому поглядом, відчуваючи, як у щоках розливається тепло.

Ігнісар витер волосся рушником, навіть не підозрюючи, що я за ним спостерігаю. Його розслаблений вигляд і легка усмішка змушували моє серце битися швидше.

Наші очі зустрілися. Він ледь підняв брову, наче питаючи: "Що сталося?"

Я швидко відвела погляд, намагаючись зосередитися. У голові крутилися слова його батька про матір... Я повинна була сказати Ігнісарові, що вона хвора, але тепер — бачачи, як спокійно і легко він виглядає, — мені не вистачало духу розбити цю мить.

Його драконяча сила, його щире тепло... сьогодні я не хотіла забирати в нього цей спокій.

Я м’яко посміхнулась і сказала:

— Може... просто проведемо час разом?

Ігнісар наблизився, усміхаючись, і, не чекаючи відповіді, легко торкнувся мого обличчя.

— З тобою — завжди.

Я піднялася з ліжка і почала витягувати з сумки кілька трав і пляшечку з маленьким флакончиком. Ігнісар здивовано подивився на мене.

— Що це? — запитав він, нахмуривши брови.

Я обережно посміхнулася, намагаючись не виглядати надто серйозною.

— Захист, — відповіла я, злегка натякаючи, — на всяк випадок.

Ігнісар підняв брову, в його очах з’явилася цікавість. Я відчула, як на серці з’являється легкий тремор. Йому не варто було знати всього зараз, але, можливо, я зможу підійти до цього по-іншому.

— Від чого? — запитав він, вголос намагаючись зрозуміти.

Я тихо розсміялася, злегка поглядаючи на нього з лукавим виразом на обличчі.

— Від непередбачених ситуацій, — відповіла я, сміливо дивлячись йому в очі. — Іноді пристрасті можуть бути не лише приємними, але й несподіваними.

Ігнісар затримав погляд на мені, наче намагаючись зрозуміти. Я зробила кілька рухів, змішуючи трави, а потім підійшла ближче, легенько доторкнувшись до його руки.

— І все ж, краще бути обережними. Не хочеться, щоб наше кохання принесло сюрпризи, — тихо додала я, поки він залишався переді мною, все більше відчуваючи, як між нами зростає напруга.

Ігнісар коротко посміхнувся, його погляд став серйозним.

— Ти завжди маєш на увазі щось більше, чи не так?

— Можливо, — відповіла я, знову лукаво посміхаючись, — але краще зайва обережність, ніж після того шкодувати.

Я поклала трави на стіл і, не кажучи більше ані слова, потягла Ігнісара за собою до ліжка. Його погляд став більш інтенсивним, коли він побачив мої наміри, і я не могла не помітити, як його очі загорілися. Між нами вже давно була та напруга, яка ось-ось мала вибухнути.

Я підняла обличчя до нього, вловивши його погляд. Він не заперечував, коли я м’яко, але рішуче притягнула його до себе. Він ледве встиг поставити руки на ліжко, як я вже була поруч, і в наступний момент цілувала його так, ніби цей поцілунок був єдиною реальністю.

Ігнісар мимоволі відповів на поцілунок, обійняв мене, але я швидко відсунулась, наче граючи, і поволі розстібнула його сорочку. Його ще мокре тіло тепер виблискувало при світлі свічок, а я відчувала, як серце калатає сильніше з кожним кроком.

— Ти ж був тільки в душі... — тихо сказала я, сміючись, і знову притягнула його до себе. — Але, мабуть, ти знову скоро станеш мокрим.

Він не відповів словом, лише притягнув мене до себе з такою силою, що я відчула його близькість до кожної клітини свого тіла. Наші серця билися в унісон, і вже не було жодних сумнівів. Цей момент був лише нашим.

Ми впали на ліжко, і в наступні хвилини все в нашій кімнаті перетворилося на розмиті тіні й теплі дотики, де тільки ми існували.

Я відчувала, як серце калатає в грудях, коли він стояв переді мною, ще вологий від душу, обмотаний лише рушником. Його погляд був таким же бажаним, як і мої думки про нього. Тіло Ігнісара, ідеально підтягнуте, захоплювало мою увагу, і я більше не могла стримуватися.

В одну мить я зняла з нього рушник, і він залишився переді мною, оголений, але не тільки тілом — в його очах було щось таке, що я не могла ігнорувати. Я не дала йому ані секунди для роздумів. Тільки цей момент мав значення, і він був лише нашим.

Я схопила його за руку й без вагань потягнула до ліжка. Усе навколо зникло — залишились тільки ми двоє, і все те, що ми відчували одне до одного. Тіло Ігнісара було таким гарячим, що я відчула, як він заповнює мої думки, мої бажання.

Я притягнула його до себе, відчуваючи, як серце б’ється все швидше, і в ту мить, коли він опинився поруч, ми знову злилися в одному поцілунку, в одній гарячій хвилі пристрасті. Не було ні страху, ні сумнівів — лише ми і наші почуття.