Розділ 16

Ігнісар

Кайрон різко звів голову, ніби його щойно осяяла важлива думка.

— Є ще одна річ, — сказав він, і його голос звучав твердо. — Декілька днів тому я відправив листа твоєму батькові, Ігнісаре. В ньому йшлося про те, що ти… одружуєшся.

— Що? — я здивовано підняв голову, відчуваючи, як всередині піднімається хвиля здивування. — Ти серйозно?

Кайрон кивнув.

— Це може нас врятувати. Якщо король прилетить із думкою, що ти важко поранений, але тут же почує про твоє весілля, він може на мить розгубитися. Йому доведеться розібратися, що відбувається, і це дасть нам трохи більше часу.

Дракс пирхнув, але в його очах промайнув проблиск надії.

— Якщо він спершу почне питати про твоє весілля, а не про поранення, ми зможемо направити його увагу в інше русло. Це ризиковано, але може спрацювати.

Кронос все ще виглядав напруженим.

— А якщо він вимагатиме доказів? Якщо запитає, хто твоя наречена і де вона?

Ксанті, яка досі мовчала, раптом заговорила:

— Це не легенда. Кайрон справді відправив цей лист, і якщо король вже в дорозі, він міг перехопити посланця й дізнатися про це ще раніше. Тож він може летіти сюди не лише через твоє поранення, а й через цю новину.

Я перевів погляд на Ксанті. Вона теж подивилася на мене, і її очі сяяли холодним розумінням.

— Якщо це допоможе виграти час, — тихо сказала вона, — ми можемо підготуватися до його питань.

Мої губи сіпнулися в слабкій посмішці. Я не знав, що зараз більше вражає мене — її рішучість чи вся ця абсурдна ситуація. Але іншого виходу у нас не було.

— Добре, — прошепотів я. — Спробуємо.

Кайрон зітхнув, переводячи погляд на небо.

— Сподіваюсь, цього буде достатньо. Король уже на шляху. Тепер усе залежить від нас. Ми не встигли як слід підготуватися.

Тінь пронеслася над нами, і вже за мить потужний дракон спустився на подвір’я, здіймаючи в повітря хмари пилу. Його крила згорнулися, і перед нами постала висока постать — мій батько, король Фарсрії.

Його очі, холодні й гострі, відразу впилися в Кайрона. Обличчя батька було темним від люті.

— Чому він поранений? — голос короля лунав так, що здавалося, навіть земля під ногами здригнулася. — Я доручив тобі його захищати, Кайроне! Де твоя честь?

Кайрон опустив голову, намагаючись знайти потрібні слова.

— Ваша Величносте… ми зробили все можливе. Його було важко врятувати…

Але король не слухав. Він ступив уперед, і я зрозумів, що потрібно діяти.

Зціпивши зуби від болю, я примусив себе піднятися. Моє тіло ще не до кінця відновилося після поранення й перетворення, але я все ж наблизився до батька, перетворившись на людину.

— Батьку, будь ласка, — тихо мовив я, торкаючись його руки. — Все добре. Я живий. Кайрон не винен.

Батько спинився, дивлячись на мене. Його погляд затримався на моїй блідості, на слідах крові, що досі не до кінця стерли з моєї шкіри. У його очах промайнув біль.

Довгу мить він мовчав, а потім зітхнув і сказав:

— По дорозі сюди я зустрів посланця. Він віддав мені листа.

Я відчув, як усі навколо напружилися. Батько витягнув з-за пояса зім’ятий пергамент.

— У листі йшлося, — повільно промовив він, — що мій син… знайшов свою пару.

Король перевів важкий погляд на мене, ніби зважуючи кожне моє слово ще до того, як я встиг відповісти.

— Це правда, Ігнісаре?

Я на мить затримав подих, а тоді подивився в бік Ксанті. Вона стояла нерухомо, її постать випромінювала спокій і впевненість.

Я повернувся до батька і впевнено кивнув.

— Так. Це правда.

Король довго дивився на мене, ніби шукав ознаки брехні чи слабкості. Але врешті його плечі трохи розслабилися, а погляд став м’якшим.

Він перевів очі на Ксанті.

Її постать залишалася спокійною й гідною. Вона стояла рівно, зустрічаючи його погляд без тіні страху.

І тут сталося щось неочікуване: суворі риси обличчя батька розгладилися, і в його очах з'явилося щось схоже на теплу цікавість.

— То ось вона, — тихо сказав він, а в його голосі вже не було тієї крижаної люті, що лунала кілька хвилин тому. — Я хочу познайомитися з нею.

Я ледве стримав полегшене зітхання. Все йшло краще, ніж ми сподівалися.

Ксанті вклонилася й наблизилася на кілька кроків.

— Я Ксанті, — спокійно промовила вона, тримаючи руки перед собою. — Рада зустріти вас, Ваша Величносте.

Король уважно вдивлявся в неї, ніби намагаючись розгледіти щось більше, ніж просто ім’я чи привітні слова.

Нарешті він кивнув.

— У твоїх очах я бачу силу, — мовив батько. — І серце, яке вміє боротися. Це добре. Мій син потребує такої пари.

Його погляд знову ковзнув до мене, і я відчув, як у грудях розливається тепло.

Вперше за довгий час батько дивився на мене не як на спадкоємця трону… а як на сина.

Король обвів поглядом всіх присутніх і знову зупинився на Ксанті.

— Хочу прогулятися з тобою, — сказав він, тоном, який не терпів заперечень. — Поговорити. Дізнатися, ким ти є насправді.

Ксанті трохи здивувалася, але швидко зібралася й мовчки кивнула.

Я, відчуваючи хвилювання, зробив крок уперед.

— А що мені робити? — запитав я, все ще непевний, чи варто залишати її одну з батьком.

Король різко глянув на мене, і в його очах спалахнула стара, знайома суворість.

— Підготуй стіл для вечері, — кинув він із ноткою роздратування. — І не плутайся під ногами.

Я стиснув щелепи, змушуючи себе не заперечувати. Це була стара звичка батька — коли він чимось стурбований, ставав різким. Але принаймні зараз його гнів не був спрямований на Ксанті.

Ксанті м'яко торкнулася моєї руки, і її дотик миттєво зняв напругу.

— Все буде добре, — тихо сказала вона так, щоб чув тільки я.

Я кивнув і відійшов, спостерігаючи, як вони вдвох повільно рушили садом, гублячись серед високих дерев і пахощів квітів.