Злото

Люди страждали від болю
І розломаних, болючих клітин,
Що здавалися такими знайомими,
Коли цькували всі й виводили на сміх.

І ці колони, що кришились з тріском,
Під назвою людських імен,
Під зоною світил колишніх
І під зорею стоптаних племен.

Такі всі люди, що зазнали булінгу,
Які лежали уночі і плакали
Й не розуміли цього пресингу
Жорстоких і навколишніх дітей,
І самі ж валялися на попелі
З роздертими колінами до ран.

За що вас оцей гнів охоплює,
Коли для слави ви обрали шлях
Таких самих, які тебе тоді цькували?
Негідки тебе в землю втоптали,
І замість того, щоб прокинутись
Із цього стану,
Ти приєдналася до цього стада,
До стада тих жорстоких мозкожерів
І недоповнених людською ласкою.

Так от, тепер ви стали так крутішими.
Скажіть, ця крутість вам додає шарму?
І ви тепер упертий харизмат?
Затопчете оте дитя, зацьковане,
І вразите нас на повал?
Чи стане легше, як то інших гнобите,
Тоді як то недавно були там?

Ой, люди, люди, що ж ви робите?
Цькуєте за кривенький стан.
Все ж особисто знаю про людину,
Яка ще пару днів тому
Лежала на цій чорній сцені,
Просила простягнути руку.

Так от, тоді її все ж витягли,
Такі самі, в яких убитий час,
Не розрахована тут математика,
Бо за секунду вона в лізі, там,
Там, де за крутістю змагаються
Усі жорстокі і до болю ненажерливі.

І там вона стоїть над сценою,
З'їдає тих, що добре грають.
Але ж я знаю, всі тут знають,
Що геть недавно і вона страждала,
Та вибрала страждання оце іншим.

Тому вона для багатьох моїх людей
Колишня.