Струни мого неба

Світ стає тихим,
коли я беру у руки домру
і граю, і перебігаю,
фарбую нотами усю кімнату.

Осінній дощ мені задає ритм,
і листя шарудить неначе в такти,
співи пташок закручують ці ноти
в своєму танці.

Серед прекрасних звуків дня
я домру свою обіймаю —
це моя пара,
моїх два крила,
які прекрасні у польоті вільних пальців.

Ця рідна і гнучка істота
робить мій світ зовсім інакшим.
Це друг в біді і в час,
коли у серці повінь,
коли життя — то є баласт,
а в мене в серці — моя домра,
це вірний друг,
який завжди утішить
і вислухає у потрібний час.

А кажуть, що людина дуже схожа
на струни, що по-різному звучать.
О мила домро, друг мій не законний,
закритий у моїх руках,
навіки вільна у польоті —
цей друг мій рідний птах.

Був час, коли хотіли відібрати,
сказали більш не грати,
бо ганьбиш сім’ю,
бо люди мають працювати,
а не гратися з музикою,
коли пора поля орать.

І важка праця вдарила у руки,
вдягла печаті і залізні пута,
закрила друга у темній кімнаті,
сирій й холодній, щоби попрощатись.

Я перестала грати.
Батьки, які усе життя навчали
любити пісню, — промовчали,
вони були убиті цим зізнанням.

Одного дня не стрималась, дістала —
доки нікого не було, я грала,
довго грала,
як та дитина, що життя пізнала,
як те дитя, що без турбот.

Я ожила у музики — таке ніжне торкання
до серця, що я рвала.
Я плакала так довго за усе те пережите,
і сльози ці сприймав мій друг,
єдиний, хто сприймав ту жалість.

Це мій музичний друг.
Не знаю, скільки так сиділа,
чи то сто літ пройшло...
Прийшли, кричали,
так — й мовчала.
А домра грала, грала й грала.

Забрали друга, скинули з причала,
і я мовчала, бачила й мовчала...
І потонув мій друг,
померла моя птаха.

Та воскресить її моя любов —
мені вернуло домру море,
всі океани ніби зговорились,
щоб я зіграла й запалила бурі,
щоб усі гори танцювали,
й душа палала у вишуканому танці
моїх потерзаних долонь.

І так я захопилась тим звертанням —
о Бог, мені таки вдалось!
Я збудувала свої такти,
тепер я бігаю по нотах.

Коли земля потріскала по швах —
хай сиплять свою сіль на рани,
адже у мене є мій вірний птах,
який поніс мене далеко в гори,
де я буду на домрі вигравать:

«Прощай, журба,
й прощай, печаль!»