"Дволикі падають, коли приходить справжній."
Смішно, коли хтось
хоче кимось здаватися,
ким насправді зовсім не є.
От скажімо — в стандартній позі лишитися
і підтримувати ілюзіонне купе.
Як то діяти, коли знаєш правду
і коли знаєш брехню?
Включити душевну мантру
і підіграти нестандартною роллю.
Людина може брехати,
і брехні цій немає грані.
Але зовсім інше — це кимось здаватися,
і це діло доволі страшне.
Ближні можуть не знати,
з ким заключили договір,
а він все ж буде догорати
у кінцевому дзеркальному полум’ї.
Ця людина не знатиме меж
у добрі, у надійності й зручності.
Ця людина буде як Бог,
щоб здаватися прекрасною особистістю,
а коли зручно — стане демоном,
щоб породжувати страхи.
Та не матиме карти вірної,
будуть лише пішаки.
Вона скаже, що має багатства,
вона скаже, що велике цб,
діставатиме нові карти
і не скаже, ким саме є.
А коли хтось такий самий
зайде у це ілюзіонне купе,
хтось, хто буде реальним,
а не брехливим альфа-самцем, —
от тоді вона буде дурною,
притихне і стане гравцем,
що поклоняється своєму герою
й притопче своє цб.
А ми ж то, насправді, знатимемо,
хто тут за кого є,
та будемо дипломатами,
щоб скінчити щасливе есе
й показати, що ролі різні.
Ми можемо просто тихо грати,
а як вийде хтось інший на ринг, —
бережіть себе і беріть лопати.
Будемо злочинців й дволиких
дипломатично на дно опускати.
Відредаговано: 16.09.2025