Фарфорова людина
Смарагдові очі
Не роби добро — не оцінять,
як осінню погаслу траву.
Весь світ поглинеться тінями,
забредуть в душу твою,
де гулятиме багато відчаю
за добро, яке неоціненне,
і за намір чесний, обміняний
на відверту виразку племені.
У куточку тихому й скромному,
потаємному свому місці,
і, окутана пухкою ковдрою,
що здіймає бійцівська пустка,
дивишся у смарагдові очі
доброго, милого котика,
що врятований від смертельного
й хворого машинного перехожого.
І ці очі тобі зараз дякують
і сприймають твоє добро.
А те, що люди скрегочуть
зубами твоє біле панно, —
хай обходить хвилями
швидких тихих морів.
На човнах потопельних миттями
загорається останній політ
неоціненого ними, болючого краху серця.
А добро таки хтось оцінить,
бо усі різні у морі цім,
потопельні бувають різними.
Лиш потрібно знайти прилив
і думкою чесною, гордою
визнати чуже добро
і не бути людиною, повною
заздрісних, типових думок.
Відредаговано: 16.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
