Щоденник для небес

"Іноді найбільша сила народжується з порожнечі — там, де ти вчишся любити тих, кого вже немає, і ставати крилами для тих, хто ще поруч."
 

Покинутий у дитячому будинку.
Кажуть, мене ростили воїном,
Бо виживав, приносячи прибуток,
А виживав — борючись за шматок.

Я вірив, що по мене вернуться,
І, як вернуться, то все ж обіймуть,
За всі роки недоспані заглянуть в очі
Й просто пригорнуть.

Коли маленький хлопчик на колінах
Втікав посеред ночі до батьків,
А потім зрозумів, що не повернеться
Ніхто із них...

Коли посеред ночі прокидався в поті,
Бо почув десь мамин сміх
І заглянув у батькові ті очі,
Що погасили той яскравий світ,
Я зрозумів, що відтепер один —
У той момент, коли забракло сил,
Щоб вірити, що я потрібний син.

Дітей-сиріт було чимало,
В усіх історії по-різному розписані.
У когось, як на мене, — гірше тай було,
Й не загуло, у них теж не зажило.

В один із днів я всіх прийняв —
У мене все ж з’явилася сім’я:
Це сироти, які такі ж покинуті,
Але це всі, хто залишився поряд завжди.

Та декого все ж забирали...
Мене ж минали, тож я сам пішов.
Ще пам’ятаю, як у холодну нічку
Сиджу біля віконця й марю:
Хотів би вдома мати пічку,
А поряд — мама пече свіжий хліб,
А потім — на рибалку з татом...
А потім я про це не пам’ятаю —
Що вже тоді я так хотів.

А зараз, незалежно, стою на причалі:
Шукав маму — і вже немає.
Шукав батька — і його нема.
Хотів, щоб на весілля завітали —
Не встиг: моїх батьків давно немає.

Ще як я був малий — вони пішли.
Я вірю: якби прийшли до мене,
Вони б прийшли й забрали із собою —
І на рибалку, і на свіжий хліб,
На день чи навіть на ввесь рік.

Але вони просто не встигли,
Бо їх забрали...
І я не злюся, тепер я про все знаю.
І поважаю. Чесно, поважаю.

У мене є сім’я, у мене діти.
Даю їм все, зірву із неба зірку.
І кожен день, коли ми разом,
Записую у свій щоденник.
А потім раз у рік читаю
Своїм батькам, бо впевнений —
Вони там чують.

Я колись думав, що мене покинули.
Та ні — мене ніхто ніколи не кидав.
Вони були моїми крилами,
Щоб я після падіння встав,
Й спасіння у середині шукав,
Й простив за те, чого не знав.

І я тепер — прощаю.
 

*Щирий незнайомець у парку *