Ми всі не святі

"Найнебезпечніше не те, що люди брешуть, а те, що ти віриш, ніби цього разу — ні."

Навколо людини — безліч брехливих,
Замкнуті і — на вигляд — щасливі,
Мінливі святі лицеміри,
Що оточують одну лиш людину.

Здається, що знала усіх —
І ті були їй близькими.
Думала, вміє обирати людей...
А ні — все ж вставили ніж у спину.

Оточення — це такі лицеміри,
Жахливі, боягузливі брили,
Які в лице тебе люблять,
А за спиною — в біді погублять.

Зараз ви — наче сестри,
А завтра дізнаєшся
Про ці заблуджені квести,
Коли поганою в інших лишаєшся.

Скільки у світі може бути людей?
Всі, по правді, лицемірами будуть.
Подумай: ти кажеш правду в лице?
Або ти думаєш, що слова забудуть?

Правда таки випливає в планети
Людських позаземних очей.
Світ розтинають такі тенета,
Світ розтинають тупим мечем.

А чи може вона бути тим лицеміром?
А чи може вона про них розказати?
Думкою стати у когось далеко,
А потім усіх брехунів проклинати?

Це зрада, коли ти щось про себе не знаєш,
І зрада — як взнаєш від іншого.
А тому іншому інша сказала,
А та інша — то близька людина.

Інших багато, і всі — як ланцюг,
Один для одного — ворог,
Міцний і залізний провідник пліток —
І розваги для старших.

Ми всі — лицеміри, якщо про це говорить.
Ми всі ножа комусь та й вставляли.
Усі тут — далеко вже не святі,
Тож не видавайте себе за кристал.

Не робіть із себе доброго друга,
Не кажіть те, на що й не здатні.
Людина — це все ж єдина смуга,
А ми на ті смуги багаті.

Не варто іншим брехати...
Ой, не варто й мені довіряти.