Я далеко - буду далеко ✓

Мої крила великі,
але я не можу ними літати.
Мої рухи безсилі,
тому боюся вкотре упасти
і зламати знов шию,
яку вже не раз ламала,
і відрощувать крила,
які щораз спадали.

На жаль, в цьому буваю ненадійна:
коли вітер торкається мого пір'я,
думала, що зможу літати,
та не злетіла.
Усі ідуть далі,
а я залишаюся вдалі.
Усі, кого знаю, навчилися левітувати —
між вітром легкі і натягнуті, наче струни.
Пароплави не втямлять, як це — їх подолати,
але я не змогла вітер свій осідлати.

Ось у чому пастка:
падіння затягує в страх,
бо до болю в кістках не звикаєш.
Не підключиться якось життєвий маяк —
і ти знову внизу,
і ти знову вмираєш.

Я — жар-птиця, якщо знову стою на причалі.
Я — міцна, якщо кістки знову зростались.
Я — нова, але все ж та сама печаль,
яка знову і знову вертається на початок,
як запечена тавром, що не має виводу,
і по приводу я щораз поновлю його.

Якось бувало — наді мною глумились:
це морські піхотинці, аси в морях.
Їхні крила не бояться далеко летіти,
не бояться нести ще й інших баласт.
І я, щоб довести, що все ж здатна,
що умію того коня осідлати, —
злетіла над виром, літала...
і знову упала.
Усі там сміялись.

Ця буря була надто сильна.
Тонула — про допомогу просила.
Та ті побоялись лізти у воду бурхливу —
бачте, сміливі до погоди та й мінливі.

Я вийшла... ні, я вилетіла, щоб взяти повітря.
Вода у легенях набила ще й серце.
Тепер у тих жилах немає крові —
є тільки чиста, залізна повінь.

Я вигризла життя,
доки вони утікали.
Хотіли приховати своє боягузтво —
сліди за собою ті крилаті збирали.
А я шию зламала — і знову зростила.

Зрозуміла, що в клітці.
І що рабиня —
це те, що надумане
і іншими створене.
Бо клітка не дала — вона обрізала крила.
А інші тоді підтримали спалення:
"Це ж круто!"
Кремація, кремація —
що була усередині?
Гнила деградація, що зникла із попелом.
Людська абстрагація, що нищила згорнуто.
І боягузтво, що було сильним вироком.

Я пробачила
і звила для себе гніздечко.
Живу тут одна, бо інші — далеко.
І, до речі, тепер я таки літаю.

Ще падаю —
але ж знову підіймаюсь.
І ні, не боюся — бо знову зростуся.
А як вже не вийде —
то забирайте моє гніздечко.
Я далеко.
Я завжди буду далеко.