Невідомій-Невідомому!

Моя - Твоя- Наша !

Здригаюся, коли чую вибух,  
І падаю, коли чую два.

Вона хоче вбитись в довіру —  
Ця триклята, потворна війна.

За мною ідуть небеса,  
Ніби наче кров’ю просякнуті:  
У них більше немає тепла.

Війною  всі ми прокляті!  
Якби не ці нечистоти,  
Якби не варвари лю́ті,  
Сьогодні всі були б вдома,  
А не в горі душевнім забуті.

Люди цілували б кожного,  
Якби лиш змогли б повернуть  
Та люта ненависть сусіднього 
Убила — і час назад не звернуть

На місті сьогодні тихо,  
А завтра не буде міста;  
Спіткає нелюдське лихо,  
З’їдається серцева крихта.

На вулиці сьогодні порожньо,  
А завтра вже прийдуть люди...  
Надіюсь, до слова Божого,  
Це прийдуть справжні ЛЮДИ.

Вчора я бачила дівчинку —  
Сьогодні її вже немає.  
Вчора ходили пішки тут,  
Сьогодні дорога вмирає.

А навколо одягнуті маски,  
Що закривають їхні обличчя:  
Люди не хочуть бачити —

Кричи — не почують звідси!

Люди ми , я їх втрачаю,  
Не вертайте спиною, прошу,  
Не заварюйте мені цього чаю,  
Я від злості зараз тремчу!

Небеса гримлять, й під мною,  
Коли очі бачили все,  
Та вони бачили не усього сього —  
Але досить того, що уб'є 

Я мертва, я знову вмираю,  
І знову стаю живою!  
Я цей світ щодня проклинаю,  
Щоб залишитись й бути мною.

Роблю, роблю все, що можу,  
Я просто уже не встигаю...  
Але знову піду по колу,  
Щоб завтра попити яду.

Я граю на поламаній думці,  
Яка щораз стає сіра,  
Звугляніли ті закаулки  
Згорілого, з похіттю сіна.

Сьогодні небеса над мною —  
Хтось закриває собою...  
А завтра погода не гожа,  
І я я тут не перехожа.

Можливо, нам вистачить всім  
Цього маленького зонтика?  
Якщо утиснимось в разів сім,  
Усі матимуть свого домика.

Завтра, якщо не вистачить,  
Вийду з притулку я:  
Мене тут навчили вижити,  
Тож відстоюю своє ім’я.

Я не зміню його іншою мовою —  
Ніхто цього не візьме.  
Поки що стану хорошою,  
А завтра оволодію мечем!

Й рубатиму ним траву некошену,  
Що ріже ті ноги голі;  
Я не буду там запрошеною,  
Я не буду їхнім кроликом!

Вогонь, що в очах є оманливий —  
Треба знайти ще дорогу,  
Не ведись на переконливе,  
Щоб здобути свою перемогу.

Ми не песики, ми не улюбленці,  
Нас не скують на ципи,  
Не одягнуть шкіряні нашийники,  
Бо хазяїни тут — не вони.

Тут немає взагалі господарів:  
Він — хіба що один;  
Тож звертайтесь до слова Божого,  
Щоб ватагу люту зловив

І річищем по дну пустив.