Фарфорова людина

Сира сторінка

Коли ти завершуєш свою сторінку,
На якій — частина від життя,
Здається, що усе викручує,
І котиться із трепетом сльоза.

У цій сторінці так багато інформації,
Що ладна хоч одну віддати іншому,
Та змовчиш — для людської репарації,
І не розкажеш ближньому свому.

А так і книжка скоро, та й допишеться,
От тільки ще не знаю в ній кінця...
А може, це перо дочасно спишеться
Й не стане усередині митця?

Ця книжка почалася віднедавна,
Тобто — не так уже й давно.
Але я у письмі буваю вправна —
Тож можу і раніш скінчити монолог.

Скінчити можу, а от крапку ставить
Не вмію — хай мене поб’ють громи!
Бо кожна в ній сторінка варіює
Між тим, де вже були і будем ми.

У цій сторінці так багато болю...
Але я перегорну той клятий папірець
І знову проведу пером по полю,
Віддаючи йому душі гінець.

А потім — все-таки забудеться?..
Та ні — бо такого більш не буде!
Все ж знову повертаюся,
Бо люд забуде, я — усе забуду.

Ото піддаючись страшному вигоранню,
Бо тліє той листок біля вікна,
Я напишу про те, чого уже пізнала.
Я напишу й про того павучка...

І як би боляче не було знов торкатись
Розтертих до знемог листків —
Я буду жить між помахом цих пальців,
Щоб світ не вбив. І не забув.

Щоб кожен знав, чого він вартий.
І завтра буду знов перегорати...
А зараз я не ставлю в кінці крапки

Подобається

#1852 в Різне
#382 в Поезія

Відредаговано: 16.09.2025