Полювання

Є люди, яких зламав світ.
Вони вміли писати, творити.
Вони мріяли будувати свій дім,
в якому життя буде краще.

Ці люди були такими, як всі —
з талантами, успіхом й цілями.
Будували моменти, в яких — усі ми.
Але потім хтось вирішив, що вони — ненормальні.

Хтось взяв цю справу в руки свої,
зжав ті в кулак — аж до болю,
багнети все міцніш нагострив —
і вийшов на полювання.

Ганявся, стріляв, різав, палив,
у воду кунав, а потім — топив,
по лезу пускав, по канату ходив,
зі скелі скидав і ядом труїв.

Бо, бачте, здалося, що він — не такий,
якийсь не по-людськи нормальний,
чужий він, чужий — убивця страстей,
що пожирає цього героя знедавна.

Чи заздрість, насправді, так прирекла,
що той аж з дивану вирішив встати
й людину, яка для всіх — ну така,
він вирішив просто зломати,

зловити, як звіра, що небезпечний,
й закрити у клітці або застрелить.
А "звір", який в клітці уже побував, —
не зможе на волі гуляти.

Не виживе, не знайде гнізда,
не приймуть у стаю, бо — лишній,
не приб’ється до чийогось хвоста,
бо — обуза, яка слабкіша за інших.

А людина, яка — то людина бути могла…
А хто б це міг вирости з нього чи з неї?..
Та доленька зла допомогла
зірвати людськії Помпеї.

Людина — то справді злая орда,
яка від заздрості кришиться,
перелазить і трощить моста,
щоб іншим ніяк не дісталося.

І талановитих можуть забрати,
і добрих, з душею, людей,
і працьовитих можуть зламати —
і генераторів майбутніх ідей.

Чи була це людина, що світ врятувала б?
Чи була ця людина по-істині чина?
Це — тільки будувати теорії, й тільки...
Бо не відновиш зів’ялої квітки
чи навіть погаслої зірки.

Є люди, які могли бути кимсь,
є люди, які горювали,
а їх зламали, добили —
і душу їм сплюндрували.

Тож думай, ким би міг стати ти,
чи та людина, що біля тебе сидить,
чи той, хто ненавидить світ...
Подумайте, люди, ким станете ви.