Ти варта свого...

Коли ти нічого не варта —
Тобі це скажуть тисячу разів:
ти не такий універсальний,
не маєш таких нетипових мізків.

У тисячу хвиль виливається це зізнання,
і у всі роки — кожна хвиля може стати останньою.
А що, як не перепливеш?
А як зависока буде?
Зламаєшся — і помреш.

Сліз для тебе не буде.
Кажуть: ти нічого не вмієш,
кажуть: ти — жахливе дитя,
нещасне Боже створіння,
не варте цього життя.

Кажуть: ти слабка ланка,
кажуть: ти дуже крихка —
тебе легко зламати,
а отже, ти не для життя.

Кажуть: за тебе всі кращі,
кажуть: вони — ростущі таланти,
а ти — не обдарована
ніяким по-істину важливим талантом.

Вони часто говорять,
і часом хочеться вірити,
бо сили — з думками боротися,
показувати щораз свої сили —
заводить у іншу пастку:
безсилу, невірну людину,
яка хоче показати, що краща,
ніж вважають про неї інші.

Саме думка часом важлива —
всі слухають, що скажуть ближчі
про те, яка ти людина,
та все ж роблять із тебе нижчу.

І ти лізеш по скелі гострій,
де проколють руки леза, —
щоб сказати: "Я люди варта!",
щоб про себе щось хороше знати.

Та скеля буває крутою —
не помітиш, як оступишся
й полетиш униз головою,
і талант навіки загубиться.

Насправді — якщо борешся,
якщо ти бачиш, що ти важлива —
ти неймовірно сильна,
по-істину талановита людина.

Таланти з дитинства ламають
слова: "Ти не така,
ти — дуже жахлива дитина,
не варта мого життя,
тобі далі нічого не світить.

Подивися на інших дітей —
ото я розумію: діти!
Не те, що ти в мене є.
От комусь дійсно пощастило —
мати талановиту дитину..."

Крила — це річ все ж важлива,
щоб у польоті вільно літати.
Не придушуй себе, людино —
бо ти варта свого таланту.