Фарбуємо нові деталі

Хтось не може ходити,
Хтось не здатен бачити,
Хтось волів би говорити,
А хтось — болюче кричати.

Так, ми однакові —
В суспільстві немає норми.
Вибираємо лише правильне,
Те, що модне сьогодні.

А хтось, маючи своє приладдя,
Не усвідомлює важливість цінностей:
«Нащо мені це знаряддя?
Для написання нових повинностей?
Для усвідомлення своїх можливостей?»

А хтось розуміє, що втрачено,
Комусь вдається вижити —
Тож кожному своє призначено,
І не варто про більше мріяти.

Можливо, це уже прийнято —
Вони знайшли можливість більше бачити,
Ніж ті, хто це можуть робити.

Це треба детально обговорити.
І так, а чи можете ви сказати:
Що — вам треба ваше приладдя?
Чи користуєтесь ви достатньо?
Чи відчуваєте брак деталей?
Чи потрібно вам інше мастило?
Чи прочистити вам турбіни?
А чи зробити, щоб було красиво?
А чи вистачить вам цього мастила?

Таке бере тільки еліта.
Визначити ці поняття нам допоможе гість:
— Вам потрібно ваше приладдя, пане мотоциклісте?

— Ну, якщо чесно сказати —
Я волів би більше мати,
Та й надздібності прокачати,
Бо довелося багато втрачати.
Та байдуже — от адреналін,
Це прокачаний… як його там? Меланін.

— Дякуємо гостю за правду.
Продовжуємо рубрику далі,
Тож підкрутіть мозкові педалі.

Запрошуємо вас, неважливо якийсь, пане гість.

— Чесно кажучи, мені хоча б якусь детальку,
Можливо, ржаву — я її змащу,
Можливо, якусь неакуратну,
Але хоч якусь, навіть і не нормальну.
Якщо чесно — я звик вже і так,
Звик до поглядів інших.

Хотів, звісно, мати свій шанс,
Але що там говорити про вищих?
Я не відчуваю себе нищим —
Я просто не такий, як вони.
Ми трішки різні зі сторони,
Але так, в принципі, схожі —
Душі різних вельможих.

— Дякуємо, пане, за правду.
Закінчується наша програма,
Тож дякуємо, давайте згортатись.

Бо в мене прийшли вже деталі —
Маю тільки з пошти забрати.

Ось так в світі дійсно буває —
І це, насправді, нормально:
Що хтось кращої деталі шукає.

Просто комусь, хоч і не вистачає,
Та він щось більше в собі тримає.

Часом погляди — низько,
Часом вони — зависокі,
Буває — з піддертим носом,
А іноді — з потягнутою рукою.

Захоплені — невідомі,
Не знайомі нам перехожі,
Цікаві, іноді схожі,
Та різні і часто холодні —
Такі посторонні.

Хтось не може ходити,
Хтось не може бачити —
Але так цей світ творити,
Що й нічого не скажеш ти.

Нам залишається — бачити,
Поновлювати модні деталі,
Купляти мастила й фарби —
Щоб хоч зовні щось таки  мати.