А вони заслуговують на вічне

А він у серці мило миготів,
тримався міцно і дививсь у слід.
Він був кремезний чоловік,
він був для неї цілий світ.

Аж тридцять літ сварились і любили —
у танці їхні бились почуття.
А він, хоч і не мав того, що мали інші,
а так сміливо танцював й співав пісні.

Коли весь люд карали за думку,
коли горіли протестів вогні —
вони кохали довго й лунко,
і так вже закохать ніхто не смів.

О милий чоловіче, тримаєш у руках троянду —
всю запашну, колючу і неглядну,
але стійку й до чуда ще живу.

Вона — поряд із ним, як та колібрі,
маленька геть йому, як хвіст.
А він такий кремезний —
напрочуд виснажений чоловік.

А доля йому її подарувала,
а доля віддала йому її світ.
І він, й вона були чітко за правду,
коли ніхто і слова промовити не зумів.

Вони карали ката по закону —
із слів, із поглядів і днів,
коли усіх садили за це в тюрми,
і кати думку образіли вслід,
ламали крихкі хребти люду —
вони тримали руки у ключі.

Коли в обіймах перед стратою стрічались,
коли щораз виходили живі,
вони вітались, а тоді прощались,
вони — серця щемливі і стійкі.

Коли вже віку їм прибавив вигляд
від вічних перероджень та страждань,
чекання било щораз в груди —
аж поки до тюрми прийшов поштар:

"Ви вільні, ви тепер на волі".
Зустрілись на вокзалі кораблі —
не потонулі в океані й досі,
і зліплені з кохання й до журби.

Тоді стрілись на станції прощальній,
обійнялися, наче пройшло сто літ —
із ранку і до рання
в обіймах проживали вік.

А потім, вже коли морщиння крило
ці лінії зубасті до пори,
за руку йшли, й вогні до Правдоньки палили,
а їм казали: "Ви для цього вже старі".
А вони — молоді, вони ще дуже молоді.

Отак, коли вже вся історія пройшлася
по карті, як сплямоване нутро,
вони були ім'ям у кожній касці,
вони були як вічне джерело.

І так у вечері, вже при смерканні,
та пані принесла гіркущий чай —
він так любив його, як дощ.

У той вже вечір він застиг на кріслі
і так не випив чаю отого.
Він був гіркий, день був гіркий,
бо пані вже востаннє бачила кохання.

Отак і жила у сірій домовині,
ховаючи себе у темну хустку.
Отак і пішла в останні ті хвилини.
Отак. А далі — не відомо було що.