Фарфорова людина

Чотири стіни

Чотири стіни — повністю зломані,
Між ними — дірки, що обрамлені вогнищем.
Чотири людини — на спомині,
Які берегли від вогню їх мечем.

Чотири стіни — повністю чорні,
Кров’ю покриті засохшою,
Кров’ю забутих, тих, що на спомині,
Кров’ю, мохом обросшою.

Чотири стіни — що на руїнах,
Вони, як світи, губляться в тінях,
У тиші забутих, тих, що на спомині,
У тиші застигли силуети німі... сумні

Чотири стіни — і усі обмальовані,
Різні малюнки, різні кольори.
На місці, де стоять силуети — на спомині,
Красуються написи і номери.

Чотири стіни року далекого,
Забутого лютого року.
Чотири людини, чотири душі —
Попали в ту стіну у різні часи.

Чотири стіни — сльозами покроплені,
Розтерзані болем людини.
Чотири людини, ті, що на спомині, —
Були комусь рідні, до болю знайомими.

Чотири стіни — Сонцем обпалені ,
Розігріті жаринки до останнього градусу.
Жаринки серця тих, що на спомині, —
Жаринки, що горіли в очах, як крокуси.

Чотири стіни — водою потоплені,
Затонулі, як кораблі.
А капітани — це ті, що на спомині,
А капітани не залишили щогли.

Чотири стіни — як чотири світи,
Та кожен по-своєму точиться.
Чотири людини — ті, що пішли,
Чотири душі — що у спомині лишаться.

І — на стіні. І — кожній стіні.

Подобається

#2221 в Різне
#454 в Поезія

Відредаговано: 16.09.2025