Фарфорова людина
Монолог у персонах
Загублені істини в шумі розмов,
Де кожен говорить, та слухати нікому.
Давай скоріш заводь баритон,
Та я ще раз кажу: тут слухати нікому.
І справді, їх багато — мільйон.
І зараз це не про істини,
А про людей, що, як той медальйон,
Виблискують гарно, та не мають пристані.
Метушня на вулицях, у буденних натовпах,
Десь посеред холоду мала тиша жде.
А її за рученьку, наче свою донечку,
Колискова з тихих вуст веде.
Люди розмовляють, щось своє доводять,
Інші прислухаються — ніби добре, згода.
Але тут, насправді, усі в монологах...
Хоч скажи: «Погода, як тобі погода?»
Тиша озирається щораз та й спішить,
Їй завжди здається, що позаду мім.
А вона не любить... але ж він мовчить,
Виразу боїться, страшних пантомім.
У вітринах битих дзеркала висять,
Потаємне бачено, та не чуте й так.
Вустами промовлене, та в відлунні смак...
Лише темні слухачі стоять на домах.
А вони хоч слухають — темні слухачі,
Передати можуть, думку довести...
А, можливо, люди чують лише так,
Коли темна повінь, а на лицях страх?
Коли грози й вітер не дають пройти,
Не дають промовити монологів тих...
Відредаговано: 16.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
