Серце і мозок грають у шахи

Серце не виграло стратегії душ,
Хоч як те боролось і билось.
Всі почуття перетворились у муки,
Вони не молились, не чули.

Закохана пара в свої ті серця
Вкладала щось більше, ніж каяття.
А мозок велів зупинитися:
На пари їм краще розбитися.

Хоч сильно кохали і знали про це,
І серце так гірко щеміло,
Та стратегія їхня зламала усе,
Зламала їх душу і тіло.

Ненаситними були тоді всі слова,
Погляди вбивали хвилини.
Вони говорили, що краще зійшла
Тих почуттів марноти та могили.

Холодний був розум, сталева рука,
Яка зупиняла моменти.
Як серце хотіло зламати кілка,
Що міг так легко запнути 
Їхнє кохання у ґрати!

Звісно, стратегія понад усе,
Навіть коли ти вбиваєш
Усе, що щемить, усе, що твоє,
Того, кого любиш і знаєш.

Навіщо взагалі тоді серця,
Ці почуття ненависні,
Коли є холодний розсуд,
Великі думки і зміни?

Навіщо прив'язувати душу та стан
До того, хто не впишеться в рамки?
До того, хто не є ідеалом зізнань,
Але може розкрити всі карти.

Ті хвилини часом біжать, як скажені,
Іноді взагалі зупиняється час,
Коли в почуттях забуваєш, що...
Серця ненависні уміють кохать,
Уміють боліти, розбивати світи,
Палати, світити й щеміти.

А також зупинятись в той самий момент,
Коли мозок забороняє любити.
Часом він буває правий,
На жаль, тут правила інші:
Захистити від розбитої муки,
Зловісної гри та розлуки,
Що грає на арфі золотою рукою
Почуттям розбитості й болю.

Серце не завжди виграє у ті шахи,
Бо мозок ховає всі шанси.
Вибирай: ходиш конем або королем –
Однаково будуть тут шахи і мати.

Будеш білим чи чорним конем?
Навіщо взагалі обирати?
Я буду сірим кольором дня,
Щоб не попасти у ґрати.

Ні серця, ні мозку,
Ні жахливої гри,
Хтивої, жорсткої,
Болем просякнутої
Душі...