Подія

Цю подію несли всі століття.
Нею пишався хтось, на неї й молилися.
Подія вагома для всіх сіроманців,
розбита на сполох, ховає обману.

Важкого важелю не треба,
щоб сонце перетягнути по плану.
А цю подію не відтягне й смерть,
та у її колінах — страх.

А всі молилися на неї, як на щастя,
клонялися в ноги перед довгим сном.
Усі сприймали її як спасіння,
наснагу черпав з неї весь Вавилон.

Та цій події було не до радости,
коли та йшла через століття.
Ламала все, трощила всі хребти,
чавила тих, хто поклонявся їй.

І ця подія висушила всі океани,
душі, душі забрала у людей.
А потім її на руках несли,
останню їжу віддавали.

А вона забирала, забирала все...

Подія ця зламала найміцніший камінь
і мій хребет.
Замало її просто подолати —
вона нездоланна і до сьогодні.

Ніхто більш не стоїть на варті,
щоб цю подію відігнати на інші дні.
А вона йде невпинно, без зупину,
і шкірить зуби на нових людей.

А ті — сліпі, не бачать зміюки,
що виповзає з її очей.
Хоч хтось тут має бачити, чи не так?
І бачать, бачать всі, але мовчать.

А вона говорить, говорить без кінця,
танцює танці на людських кістках.
Подія ця вже всі століття йде,
і зараз тут вона танцює своє танго.

Це танго смерті, і ніхто не забере,
не зіб'є із лихої стежки.
Нехай іде, нехай спішить —
ще стільки залишилося століть...

А нам ще жить, комусь — уже не жить
серед мільйонів трупів, і усі посмертно.
Ще за життя боротися навчись,
щоб інші не відчули танго
цієї дами, що ввійшла у моноліт.