Ці двоє - пара

Він ніколи її не слухав,
завжди лише бубонів.
Часом закривав вже вуха,
щоб вона не блукала між світів.

А та у своїх емоціях геть забувала про час,
їй хотілося просто літати,
а він беріг емоції про запас —
а раптом таки щось станеться?

Важке було відчуття,
повітря пахло до радості,
а вийшло, що сталась біда.

І жінка, що раніше кружляла
і крутила свої піруети,
в один день зовсім іншою стала —
змарніла від жахливої смерті.

Тоді чоловік геть змінився,
завжди біля неї крутився,
веселив, жартував і співав,
і його з часом сум наздогнав.

Ці двоє сидять десь у парку
і дивляться, як качка пливе,
як, волочать, дітки скакалку
і стежкою пара іде.

А їм у думках лиш дощ,
що, можливо, остудить печалі...
В цю мить перервав їх хрущ,
що крутив на листях зелених педалі.

І жовтіли листочки від дуба,
падали їм в рученята,
на них тільки гульк — пташенята
уже свої домівки гніздять.

З часом геть постаріли,
і їхні пароми дзвенять.
Любили як можна щосили
і мріяти час наздогнать.

Записав чоловік їх на танго,
щоб дружині настрій підняти,
щоб побачить її оченята,
які вміли так палко кохати.

Танцювали, як пара шалена,
здається, ця сцена палає!
У жінці ожила королева,
а чоловік цього й тільки чекає.

Кружляли ці двоє у парі —
у парку, в саду й між гір,
і гірко їм знову сказали,
а потім їли знову пиріг.

Здається, вона вже говорить,
і він почав бубоніть.
Їм тільки давай та й до столу —
переговорять усе та усіх!

Так пристрасно вони й танцювали
між важких звуків металу й жалів.
А як міцно вони кохали —
як ніхто полюбить не зумів!