Стереотипи

І хоч увірвалися у пута чужих стандартів,
змішаних з відчаєм людських апаратів.

І хоч ти кричи, що в тебе свої думки
на рахунок обличчя, одягу і бачення,
зі всіма не зможеш парі розвести.
А навіщо змагання, коли у всіх свої переконання?

Хоч рвеш залізні грати, неначе ті нитки,
усе здається непроглядним.
Скоріше рви, скоріше мчи –
і буде все, як тобі скажуть.

Ти пишеш, пишеш про своє,
а в когось те своє – чуже.

І рвати пута із дистанцій,
що створені з усіх стандартів,
тобі, такій нестандартній,
між всіх людей, між всіх світів,
не можна мріяти тобі
і вірити у те, що є своє.

Інакше виглядати, ніж усі, –
тобі так некрасиво.
А так – вже занадто зухвало.
А тут ти вже не пушинка,
і мріяти варто більш гірко.

Занадто тут ти щаслива.
Сумна – ти така некрасива.
Часом ти дуже крива,
а іноді переплюнеш
по словах – кабана.

А ти все кусаєш себе за лікті:
"Та що не так? Як мені їм вгодити?"

Ніяк їм не можна годити.
Треба ламати і бити
ці жахливі стереотипи,
що зводять усіх індивідуальних
і роблять із них ідеальних.

Завжди вбивають віру у себе –
комплексів більше, ніж хотілося б,
ніж треба.

Отрута у світі є незбагненна –
вона ще їдкіша, ще більш шалена.
Це наші слова, що для когось, як лезо:
ріже болюче, знищує кредо.

Ламаються по той бік якісь стереотипи
не гучно, а тихо, не даючи ніякої втіхи.

Хай ламаються так, щоб уламки летіли,
щоб люди до індивідуальності одне одного
не мали ніякого діла.

І перш ніж сказати – собі це говорили
і більше не ткали плетиво з чорного пір'я.