Фарфорова людина
Наказую підкорятися
Не можна говорити про те, що говориш ти.
Не говори, просто мовчи.
Дивись без натяку на слова,
Не провокуй тут свої правила.
Якщо тебе вдарили,
Підстав іншу щоку.
Так говорить святий,
І я так кажу.
Наказую підкорятися,
А як ні — то сильно поплатися.
Твій подих має бути тихеньким,
А мозок трішки дурненьким.
Так наказую я,
Так наказує тобі вся спільнота.
А знаєш що? Хіба тобі не все одно,
Хто що захоче від тебе
Життя — це те, що по праву дано.
Ніхто хай думки не колише,
Бо ніхто не дивився
На те, як жила, на те, як досягла,
І муки тягла.
А що вже казати, як всім все одно,
Яке існування тобі дано.
Тож хай йдуть усі ці накази,
Суспільні скелети кудись на край світу,
І вітер їх там хай спокійно колише.
А ти собі віруй у те, що до крику
В душі урагани нищать і кришать.
І, можливо, колись ти все ж
Подякуєш світу за те,
Що не дала слабину.
Бо як мені кажуть,
Не пий із колодязів брудну рідину,
Не пий із чужого болота,
В'язку чорноту,
Що пахне обманом і нотами сумного акорда.
Краще напитися з своїх рук,
Які зібрали краплі з туману.
Не шукай чужих думок і мук,
А будь вірна своїм ідеалам.
Відредаговано: 16.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
