Міст і водій

Цей міст, що стоїть,
перевозить вантаж.
Цей вантаж із різними мріями
щодня таємний водій возить.
Цим маленьким, крихким мостиком…

Саме дивне — що він дійсно дуже слабкий.
Над темною прірвою його тримають лише чотири дерева по різні боки.
Два дерева з одного боку давно вже засохли,
а два ще тільки ростуть — геть молоді.

На мостику цьому є нічні ліхтарі,
зроблені вони з великої кількості світлячків.
Цей міст давно обріс плющем
і вже ладен упасти,
та все ж тримається.

У будь-яку погоду тут їде той водій:
хай це буде дощ, сніг, град, пекуче сонце —
він завжди їде, не зупиняючись.

На фургоні то напис "Мрія",
то напис "Надія",
то напис "Віра".

Не буває такого дня, коли б він пропустив свою роботу.
Часом деякий багаж губиться,
випадаючи у прірву,
а це означає, що хтось не дочекається свого пакунку.

Іноді ще перед мостиком ставлять свої коробки бабусі, дідусі, мами,
просячи передати на той бік гостинці рідним.
Водій, хоч і не має місця,
але кудись-таки покладе.
Головне — щоб хтось знав, що про нього думають і турбуються.

На жаль, цей водій не має того,
хто б передав і йому пакунок.
Адже, весь час працюючи,
він не встиг побудувати сім'ю.

А чи встигне?
Чи ще не пізно?..

Водій полюбив цей, надиво міцний, місток.
Хоч проїжджати страшно,
але це єдина переправа через те,
що знаходиться під ним.

Здається, і міст полюбив цього перевізника мрій.
Хоч і не має він емоцій…
Або, принаймні, можливості їх висловити.

Так вони й працюють — один з одним.
Вже багато років.

Міст тримається.
А водій мрій їде.