Хвороба

Ця хвороба забрала у неї все

Здавалося,все ...

Усе почалося приблизно давно ,

нібито добре до того було.

Щасливо жила, науку ковтала ,

а потім новина щось обірвала .

Почувся тоді такий сильний біль,

печіння у серці -

з реальних причин .

А потім лікарня і купа лікарів,

крапельниці, пошук донорів ...

Ця людина хотіла лиш жити,

боролася з фактом,що є в неї сили.

Вона не здавалась, попри біль і сльози.

-Молодець ,я пишаюсь тобою,-

мати говорить.

Всі навкуриги не очікувала такого.

Усе ж було добре: відпустка і море...

А тепер ця людина лежить у лікарні 

і ледь може відчути кількість дистанцій:

від ліжка до столика,до операцій,

кабінет,коридори і "папараці",

що вічно приходять 

і беруть інтерв'ю.

Хочуть зробити з неї слабку.

Хвору!

А вона все каже:

-Я не сліпа,

я знаю, що сталося.

Але ж я жива.

Не плачте при мені...

Принаймні не в цьому житті.

Хвороба ця була як помста 

за мрії і плани на щасливе життя.

Вона ще не встигла...

Нічого не встигла.

Зате побувати в лікарні змогла -

вона там жила.

З кожним місяцем вердикт був той самий,

як мітка ,залишила в серцях камінь 

закоханих,батьків і просто людей.

А вона не вірила...не вірила в кінець.

Боролась, боролась й не розуміла,

чому люди ,маючи те , чого не має вона,

підписують крайнощів папірець.

Здається,діагноз був надто важким.

Ходити не було сили тоді.

Людина боролась лише за надію,

трималася міцно і вірила в диво -

у казку, що прийде до неї в листі,

де пишеться: " Вільна ти пташко...лети!"

Та, мабуть,це все ,що по ній залишилось -

мрії, нездійснені мрії...

І мріяла ця пташка дуже сміливо:

хотіла родину,галерею,будинок,

хотіла їсти морозиво,спробувать мило...

Хотіла простого та водночас далекого,

а отримать не зможе - бо далі вже нікуди.

Ця хвороба забрала, здавалося б, все.

Та серце, хоч хворе, та добре оте -

не забрати ,забрать не змогла!

Душі тої яскравої, душі борця...

Коли прийшов судний день на світанку,

злетілися ангели,щоб забрать 

пташенятко .

Хоч жити дали всього лишень трішки,

та історію пишуть для неї в іншому світі.

Принаймні хотілося вірити в це,

коли остання слоза протече...

Її заберуть далеко, далеко...

Вже не болітиме серце -

хворе серденько,

повне сміливості та доброти.

Живи,моя пташко , на тім світі живи!