18

Соня

– Я вражена! - сказала я, на що сестра лиш кивнула головою:

- Отож бо й воно! 

Ми стояли біля відер з водою і споглядали картину, як Вайолет і Ліона перешіптувалися з нашими павлінами...

- Цікаво, про що вони ввесь день балакають...? - задумано сказала сестра.

- Я могла б припустити, що вони разом готують якийсь жарт... знову. Але дівчата ж наче на нашому боці... - відказала я.

Стояли ми так хвилини зо дві...:

- Давай спробуємо спитати в Вайолет, може вона нам хо щось скаже? - запропонувала Анджела і пішла до подруги:

- Вайолет, подруго! Ходи, допоможеш мені розкласти фатін... 

Принцеса під приводом допомоги відвела Вайолет в сторону тераси, яку прикрашала і запитала:

- Вай... про що це ви ввесь день перешіптуєтеся...?

- Кодекс 56 пункт 12! - сказала Вайолет.

Цей кодекс ми з дівчатами придумали самі на випадок ситуацій, коли не можемо прямо про щось сказати. 

В пункті 12, 56 кодексу було лише одне слово ''Відтермінування''. Його використовували в випадку, коли ти ще не готовий сказати правду, та зробиш це найближчим часом. 

- Скільки потрібно часу? - коротко спитала Анджела.

- Завтра рано вранці я тобі все розкажу... - пообіцяла подруга.

Нас з сестрою це зовсім не заспокоїло. Останній раз це закінчилось тим, що я зламала руку (так, це була випадковість, але тим не менше).

Спочатку ми з сестрою намагалися щось дізнатися, але вирішили, що до завтра всього 5 годин і вирішили пустити все на самотік. В будь-якому випадку так вирішила Анджела, я ж не заспокоїлася... мені було дуже вже цікаво.

Та після розмови з Вайолет вони стали обачнішими і це зробити було все складніше... Зрештою я теж здалася. 

Вночі, коли я встала за водою, я побачила що в кувшині немає води (так само як слуг в замку) і пішла на кухню. В одному з коридорів я краєм ока побачила що хтось ішов. 

Звісно, спросоння я подумала, що це слуги. Та пройшовши кроків з три зрозуміла, що їх тут бути не може.

Злякалася. Подумала - це Фелтон нас знайшов... Я спритне дівчисько, тому в ступорі я була всього лічені секунди, що власне є моїм плюсом. Стала я крастися за цим ЧИМОСЬ слідом. 

По світлу від свічок я збагнула, що їх двоє, хто б це не був... Серце було ладне впасти в п'яти... та раптом підлога скрипнула.

Ті, хто йшли явно злякався і заметушився в спробі сховатися, на випадок якщо хтось їх відслідковує, як я наприкклад. 

Вони мене бояться! Ця думка додала мені сміливості... за хвилину я вже майже їх наздогнала, та раптом вони зупинилися перед чиїмись покоями і... постукали? 

Що??? Як таке можливе? Їх чекали? 

Двері відкрилися і вони стали заходити в середину, я виглянула зза рогу і побачила... це Вайолет і Ліона! Вони ще не нашепталися за цілий день? Було злегка образливо, ми ж друзі... чому вони нам нічого не сказали? 

Я швидко пішла до кухні по воду. В будь-якому іншому випадку я б влаштувалася під дверима і стала підслуховувати, та цього разу не стала... навіть не знаю чому:

- Де ти ходиш серед ночі? - коли я заходила в кімнату випадково розбудила сестру.

- По воду ходила... - просто відповіла я.

- Реально? Тоді чому в тебе голос... ніби ти розчарувалася в усьому на світі? - ех, а сестру нічим не проведеш. Вміє ж вона розпізнавати брехню по запаху. - Ти що, в сад виходила? Чому ти вся пахнеш трояндами?

- Тобі не подобається мій запах?

- Ти що?! Звичайно ні, просто зазвичай ти пахнеш стиглою вишнею. Отже де ти ходила? - повторила своє питання Анджела.

Ну тут я власне все їй розказала... 

- Це справді дивно... - тільки й сказала після моєї розповіді сестра.

- І я про те ж.

- Я надіюсь завтра ми все зрозуміємо! Бо ті варіанти, що це може бути... геть негідні. Я не вірю ним, та добре що то хоч не Фелтон був... Це був би точно гірше кошмара. - Анджела вже відвернулася від мене і хотіла іти до себе в ліжко, та раптом повернулася:

- А ти чим думала? Якби це справді був Фелтон і заманив би тебе в пастку? 

- Не кип'ятися, вони ішли в сторону апартаментів принців. Що могло статися? Ти ж знаєш, що зі мною звʼязуватися не найкраще рішення, яке вони могли прийняти… 

Я намагалася підняти з дна атмосферу в кімнаті та це не допомагало.

– Наступного разу будь обачнішою! - відказала сестра і пішла спати.

– Гаразд. Добраніч!

– Добраніч!

***

Тільки зійшло сонце в нашу кімнату ввірвалися наші подруги:

– Анджела! Терміново, ходи зі мною там таке сталося! - сказала Ліона і потягла її кудись надвір.

– Соня, вставай хутчіш! - до мене підійшла Вайолет і стала мене будити.